Глава V. Потік ймовірностей

1.

Том нормально так і не поспав.

Ніч минула уривками — короткі провали в темряву й такі самі короткі повернення до стелі спальні. У тиші було чути, як вітер проходить по даху, як десь далеко гуде нічний транспорт. Раз чи двічі йому навіть здалося, що Купол відгукнувся низькою вібрацією — настільки тихою, що важко було сказати, чи почув він її насправді.

Він підвівся ще до світанку.

На кухні було прохолодно. Том зварив каву й зупинився біля вікна.

На сході небо тільки починало світлішати. На півночі в сірому передранковому повітрі темніли масивні бетонні корпуси Інституту.

Сьогодні він їхав не туди.

Повідомлення прийшло серед ночі. Без звичного номера справи й офіційного маршруту через міські служби. Формально — прохання проконсультувати з логістики.

Насправді зі складу тимчасового зберігання зник аномальний об'єкт.

Рідкісний. Небезпечний. Разом із контейнером.

Слід вів до людей, які працювали за межами міської юрисдикції.

Інститут не збирався посилати туди військових чи поліцію. Отже, об'єкт потрібно було повернути тихо, бажано раніше, ніж про його зникнення дізнається хтось іще.

Окремим рядком ішло попередження: контейнер за жодних обставин не відкривати.

Том перечитав його двічі. Оптимізму це не додавало.

Його відправляли не як представника влади. Швидше як людину, здатну поговорити з тими, до кого представникам влади краще було взагалі не приїжджати.

Він допив каву, перевірив спорядження. Карабін, пістолет, аптечка, вода, запас їжі, кілька дрібниць для дороги.

За містом зайва демонстрація сили часто лише псувала переговори.

Том замкнув будинок і виїхав.

Місто не обривалося біля стіни. Воно поступово рідшало.

Спочатку закінчилися щільні житлові квартали. Потім магазини з яскравими вивісками, сервісні центри й автомайстерні. Ближче до зовнішнього периметра почалися склади, теплиці та ферми.

Тут усе ще працювало з міською точністю. Рівні ряди поливу, нові електричні трактори, акуратні огорожі. Біля одного з господарських дворів хлопець років десяти на вигляд сидів просто в пилюці й возився зі старим велосипедом, розклавши поруч інструменти.

Том ковзнув по ньому поглядом. Ще кілька років тому він одразу почав би вгадувати, Повернений перед ним чи НП. Тепер знав: з одного погляду легко помилитися. НП теж були різними. Один насамперед дивував силою, інший — розумом чи реакцією, хоч загалом вони й випереджали звичайних людей майже в усьому. Та багато залежало від того, де вони росли і хто був поруч.

Том мимоволі згадав маленьку занедбану квартиру, босу дівчину із синцем під оком і товстий стос папок зі схожими історіями на столі в Нори. Він трохи похитав головою, намагаючись викинути все це з голови.

На східних воротах його зупинили.

Сержант у будці побачив машину, вийшов назовні й примружився від ранкового сонця.

— Хейл. Давно тебе не бачив на цьому виїзді.

— Не було приводу.

Сержант сперся рукою об відкриті дверцята будки.

— А тепер з'явився?

— Захотілося подивитися на краєвиди.

— Ага.

Том простягнув йому пропуск і контракт.

Сержант глянув на екран, потім знову на нього.

— Щось останнім часом усі полюбили краєвиди.

Том підняв брову.

— Тиждень тому через цей самий виїзд пройшла інститутська машина. Не польова група, звичайний позашляховик. Теж із правильними паперами й без пояснень.

Це вже було цікавіше.

— Куди їхали?

— Якби вони сказали, я б зараз не питав тебе.

Сержант повернув планшет.

— Знаєш, що далі останнього ретранслятора міська мережа практично лягає?

— Знаю.

— Локальний радіозв'язок подекуди є. У Селарі своя мережа. Але якщо десь між ними вляпаєшся — викручуватимешся сам.

— Я вже великий хлопчик.

Сержант не посміхнувся.

— Я серйозно, Том. На дорогах останнім часом нервово. Каравани міняють маршрути, люди знову почали сперечатися за воду й проїзд. Якщо їдеш сам — дивись уважно.

Том забрав документи.

— Завжди дивлюся.

Сержант натиснув кнопку.

Шлагбаум повільно піднявся.

— Удачі, ковбою.

— Дякую. — Том жартома віддав честь і проїхав ворота.

Перші кілька миль місто все ще нагадувало про себе.

За бетонною огорожею працювала насосна станція. Далі над землею височіла енергетична вежа, а біля старого складського комплексу стояли два сервісні фургони з міськими номерами. Ще далі — щогла ретранслятора, обвішана новими антенами поверх старого каркаса.

Такі об'єкти тягнулися далеко за стіну: вода, енергетика, склади, ремонтні бази. Частину обслуговували міські бригади, частину — наймані люди з місцевих поселень.

Потім і вони залишилися позаду.

Невисокі будинки й старі трейлери ще якийсь час стояли вздовж дороги. Деякі давно спорожніли, в інших жили — це видавали нові сонячні панелі на старих дахах, цистерни біля стін, свіжі сліди шин. Один придорожній мотель перетворили на ремонтний двір: двері номерів були відчинені, під навісом лежали розібрані двигуни, біля колишньої рецепції стояв старий пікап без коліс.

Далі забудова скінчилася.

Дорога витягнулася між відкритими просторами високогірної пустелі.

Пологі пагорби й широкі долини йшли до самого горизонту. Земля була сіро-руда, місцями засипана камінням. Між ним росли клапті сухої трави, полин, ялівець. Подекуди траплялися криві піньйони, вивернуті багаторічним вітром.

Небо над плато здавалося величезним.

Купол тут було ще важче помітити. У Сан-Ауреліо його край проходив просто через місто, тож за правильного світла тонка фрактальна рябь іноді проступала над дахами або у відбиттях вікон. Тут він підіймався далеко вище хмар і губився в небі, лише зрідка над головою з’являлося слабке зерніння. Наче їдеш звичайною Аризоною, як колись давно…

Радіо почало шипіти. Після старої рок-пісні, яку Том пам’ятав ще до Феномена, ведучий поставив новий трек НП-гурту із Сан-Ауреліо. Назву Том не розчув, але перші акорди були начебто непогані.