Глава III. Куб

1.

Кенді йшла через внутрішню площу Інституту.

Головний кампус займав кілька кварталів на північному сході Сан-Ауреліо й давно вже перестав скидатися на окремий науковий центр. Світлі бетонні корпуси піднімалися один над одним широкими уступами, між ними висіли засклені переходи, нижче тягнулися алеї, внутрішні двори й технічні проїзди. На дахах стояли антени та ретранслятори, кілька дронів заходили на посадкові майданчики. За основними корпусами виднілися нижчі будівлі медичного крила, далі — ангари й полігони, а праворуч за склом теплиць зеленіли ряди аграрного відділу.

Перед входом було людно. Студенти з планшетами розходилися після лекції. Двоє техніків котили герметичний контейнер із помаранчевим маркуванням біологічної небезпеки. Біля медичного корпусу чекала сім'я з хлопчиком, якому на вигляд було років дванадцять; поруч молода лікарка щось пояснювала його батькам. З експедиційного блоку виїхав вантажний дрон із трьома білими польовими кейсами, на кришках яких ще залишалася руда пилюка.

Кенді пройшла крізь головний хол. Під високою стелею висіла карта Аберрації на величезному екрані. Уздовж Долини повільно рухалися кольорові позначки польових груп, спалахували сигнали активних Розломів, змінювалися межі зон нестабільності, під нею сперечалися троє НП у студентських куртках. Кенді машинально глянула туди, впізнала район учорашнього виходу й пішла далі.

На контрольованій зоні турнікет зчитав її перепустку.

ALVAREZ, CANDY
RAIDER ACCESS / B
FIELD CONTRACT ACTIVE

Рамка засвітилася зеленим.

Кенді знала тут короткі дороги краще за частину студентів. Повз лабораторії рифтової органіки, через скляну галерею над внутрішнім двором, потім сходами на рівень ксенобіології. За одним із вікон автоматичні маніпулятори розбирали щось велике й сіре всередині прозорого ізоляційного боксу. В іншій лабораторії на стелажах стояли десятки банок із тканинами, мінеральними наростами й напівпрозорою органікою, яка ледь помітно пульсувала під холодним світлом.

Двері кабінету Монтгомері безшумно відчинилися перед нею.

—  О, міс Альварес! Ці дані вражають, — промовив професор, не підводячи голови від монітора.

Він сидів за широким столом біля панорамного вікна. Кабінет був просторим і стриманим: світлий бетон, скло, метал, кілька екранів і майже жодної особистої речі. На полиці стояли герметичні колби з дрібними зразками, а за матовою перегородкою ховалася невелика оглядова зона.

На головному екрані повільно оберталася модель 261-H4. Програмний розріз розділяв її  тіло навпіл, підсвічуючи складчасті внутрішні структури.

Монтгомері збільшив графік польового запису.

— Ось тут. Перед самим імпульсом. Частота звуку зростає, структура перебудовується… а потім ви відповідаєте випромінювачем практично в той самий резонансний діапазон.

Кенді сперлася стегном об край столу.

— Мені просто не сподобалося, як воно гуділо.

Професор нарешті глянув на неї.

— І тому ви вирішили вдарити по ньому тією ж частотою?

— Я чула, куди йде тон. Решта була здогадкою.

Монтгомері повернувся до екрана й прокрутив запис ще раз. На моделі по тілу 261-H4 розбіглися світлі лінії, після чого зображення втратило цілісність.

— Дуже вдалою здогадкою. Його внутрішня структура трималася на резонансі. Ви фактично знайшли режим, у якому вона переставала бути стабільною.

— Отже, наступного разу можна обійтися без півтонни набоїв.

— Я б волів, щоб наступного разу ми спочатку дізналися про це в лабораторії.

Кенді невесело всміхнулася.

— Двоє загиблих — надто висока ціна за ці дані.

На екрані 261-H4 знову розійшовся навпіл. Професор згорнув запис.

— У будь-якому разі ваші польові дані дуже цінні. Особливо аудіолог. Я передам їх групі рифтової біомеханіки.

За матовою перегородкою тихо клацнув медичний прилад.

— Усе, Дереку, можеш вставати, — сказала лаборантка.

Кенді обернулася.

Худий світловолосий хлопчик років семи на вигляд зіскочив з кушетки й притиснув ватний тампон до згину ліктя. Побачивши Кенді, він застиг.

— Кенді!

За секунду він уже був біля неї.

— Ти повернулася! Ти справді була в Розломі? А тварюк бачила? Вони справді такі величезні? Ти стріляла?

Кенді розсміялася й присіла, щоб опинитися з ним на одному рівні.

— Було велике і гидке. Стріляла.

— Воно на тебе нападало?

— На всіх нас.

Дерек витріщив очі.

— Було страшно?

— Трохи злякалась. Але іноді боятись корисно.

Хлопчик серйозно кивнув, запам'ятовуючи це як важливий життєвий закон.

Кенді озирнулася на Монтгомері, засунула руку в кишеню куртки й дістала маленький напівпрозорий кристал. Кубик був складений із десятків квадратних пластин, трохи зсунутих одна відносно одної. У щілинах між ними холодно світився блакитний відблиск. На одній із граней виднівся крихітний білий знак сертифікації Інституту.

— Тримай.

Дерек обережно підставив долоню. Кристал торкнувся шкіри, відразу відштовхнувся й завис за два сантиметри над рукою. Хлопчик аж рота відкрив.

— Він літає!

— Він не дуже любить торкатися навколишнього світу. Вважає себе особливим.

Дерек повільно перевернув долоню, кубик слухняно змістився разом із нею. Він глянув на Монтгомері. Професор помітив біле маркування.

— Він справжній? — Дерек знову повернувся до Кенді.

— Справжнісінький, із Долини. 

Дерек засміявся й раптом обхопив її за шию.

— Ти найкращий рейдер у світі.

Кенді поплескала його по спині.

— Безперечно. — засміялась вона.

Він відсторонився.

— Я теж буду рейдером.

— Звісно, ще кращим за мене!

— Тобі вже час, Дереку, — втрутився Монтгомері. — Батьки чекають.

Хлопчик швидко підставив під кристал обидві долоні й рушив до дверей. Кубик плив між ними, постійно зберігаючи кілька сантиметрів відстані.