Епілог

Ненсі

Чим завершиться наше протистояння?

Зрадою?

Болем?

Чи все ж таки: коханням?

Я не знала відповіді!

Тоді, коли перебувала у лікарні, боялася, що він покине мене! Так, я ще та дурепа, яка закохалася і сама ж кинулася у полум’я!

Було дуже боляче, до нестями страшно і здавалося, що я не витримаю більше душевного хвилювання! Я слабка перед почуттями! Зломлена цим світом та жорсткістю! Готова була впасти у безодню, але... його слово «пробач», а потім такі рідні та ніжні обійми, і я довірилася не лише своїм почуттям, але і почуттям Раяна!

— Ненсі, не плач, маленька! — він витер великим пальцем від сліз щоку. — Я покидьок, мерзотник, що знову дав привід мати сумніви. Я просто хвилювався, що ти можеш постраждати!

— Раяне, я вже подумала, що не потрібна тобі... що... ти мене покинув!

У мені було стільки емоцій, що ледве стримувала їх. З однієї сторони, я сильно рада була бачити його поряд, відчувати дотики та ніжність. Але мені реально захотілося його придушити, навіть попри те, що він був поранений.

— Найбільші страждання та біль ми чомусь приносимо коханим людям! Коли я був на межі смерті, як би це егоїстично не звучало, але лише тоді зрозумів, як сильно я кохаю тебе, мій лжесвідок, моя танцівниця та кохана дівчина. Моя Ненсі!

Я метнула погляд кімнатою. Настільки була шокована зізнанням, що не знала, як відреагувати!

— Ти тільки-но зізнався мені у коханні? — глитнула.

Раян засміявся, а потім схопився за перебинтований бік.

— Так, ти все правильно зрозуміла!

Закрила очі руками та істерично розреготалася.

— Боже, якби ти лише знав, скільки всього я вигадала жахливого!

Раян обняв мене.

— Ненсі, поглянь на мене! — сказав наказним тоном.

Підняла голову та піднявшись на носочки, поцілувала його в губи. Відчула, як Раян напружився.

— О, вибач! — відсторонилася. — Ти поранений, а я тут зависла на тобі!

— Нічого, коли вийду з лікарні, дозволю тобі робити зі мною все! — підморгнув. — Але за однієї умови!

— Гм... і яка ж це умова? — сплела наші пальці.

— Приватний танець!

— Що? — засміялася. — Ти це серйозно?

Мої щоки почервоніли. Раян потягнув до себе, і я обережно вмостилася у нього на грудях.

— Не боляче? — поцілувавши в шию, запитала.

— Ти не відповіла! — занурившись рукою у волосся, сказав та поцілував у відповідь.

Від його поцілунку шия покрилася сиротами.

— Раяне, чим завершилося наше протистояння? — піднявши голову, серйозно запитала.

Чоловік поглядом блукав моїм обличчям та зупинився на вустах. Рукою провів по спині.

— А ти як вважаєш?

— Так нечесно! — нахмурилася. — Питання на питання!

Минуло два роки

Поряд із коханням завжди буде присутня ревність, істерика та навіть розчарування! Раян терпів мій характер та вчасно міг зупинити... поцілунками! Він завжди так робив, як тільки я вибухала! Ми були ніби вогонь та вода: такими різними, але й водночас сумісними, як у фізичному, так і в духовному стані.

Так, за ці два роки наші стосунки були проблематичними, антагоністичні одне одному. Однак ми намагалися знаходити компроміси. Коли я потребувала емоційної підтримки й розуміння, Раян був поряд. Хоча його і нервувала прискорена зміна мого настрою. Втім він не бажав ображати мене. Проте через небажання висловлюватися про свої образи, що між нами накопичувалися, були емоційні напруження. Головною проблемою, що стояла в даних стосунках — це вміння розбиратися і приймати емоційний світ одне одного.

Раян вчився рахуватися з моєю вразливістю, а я своєю чергою намагалася відректися від манери виношувати всякий раз на самоті власні образи! Так, у наших стосунках було все, і ми не були ідеальною парою. Але, зрештою, ми обрали одне одного і наше «токсичне» та «божевільне» кохання стало початком для нового життя!

Чим завершилося наше протистояння?

Дитиною... нашим первістком — Браяном.

Згодом, у нашій родині з’явилася чарівна донька Камілла.

Ми змогли та знайшли в собі сили протистояти помсті та ненависті, розчаруванню та болю!

Це наша головна  та спільна перемога!