Розділ 19

Ненсі

Раян попросив довіряти йому, щоб не трапилось. Перебуваючи в його обіймах я не могла свідомо думати. Тому, лише кивнула та потягнулася за новим поцілунком. Але моє щастя тривало недовго! Знову...

Вже минуло кілька днів, а потім й тиждень, з моменту останньої зустрічі. А від Раяна не було ні слуху, ні духу. Ще й мобільний телефон вимкнений! Я вже встигла накрути себе так, що стала погано спати ночами та єдине, що хоча б трішки відвертало увагу — це навчання.

Я не ненавиділа його, що він мене покинув! Ненавиділа себе за слабкість! Мій світ перевернувся! Серце нило лише від однієї думки, що він просто використав мене... вдруге! Я задихалась від власної безвиході.

Але у такі моменти приходить розуміння, що, зрештою, найвеличніше досягнення людини — це знайти в собі сили для опору життєвим вітрам. Знайти віру в те, що все йде на краще. Нехай зараз все, що трапилося, здається катастрофою всесвітнього масштабу. Проте варто відродити в душі надію на щось хороше, добре і чисте, що поверне життєву силу та енергію.

Зрештою, зробила висновок з усього. Адже часом всім нам дістається від життя, часом і ми стаємо черствими людьми. Однак життя не створене для того, щоб догоджати всім примхам. Життя показує, що все може обертатися по-різному. І завдання кожного — віднайти вихід із проблем.

Ті, які не бажають залишати свій порожній маленький світ і не бачать далі власного носа, завжди будуть нещасними. Й, можливо, навіть ніколи не зрозуміють, що в сумнівах і розчаруванні, болі та стражданні теж є плюси. Ті, які звикли насолоджуватися життям у всіх його проявах, будуть продовжувати спроби до них достукатися. У когось вийде, у когось не дуже. Але спробувати повернути віру варто! І вже від цього бути щасливим.

Є два табори людей на землі: заблудлі й ті, що знайшли в собі сили. І лише нам вирішувати в якому таборі жити! Я вибрала, в якому таборі буду жити. Якщо дійсно не потрібна Раяну, то знайду в собі сили та відпущу його!

Коли настав вихідний день, не знала, куди себе подіти. Кілька разів телефонувала Джулії, відволікала Карлу від роботи, гуляла парком, хоча холодно було так, що зуб на зуб не попадав. Повернувшись додому, не встигла роздягнутися, як почула вхідний дзвінок та відразу ж кинулася відкривати двері з надією...

— Привіт, Ненс!

У квартиру залетіла Карлі з пакунками.

— По твоєму голосу я зрозуміла, що тобі погано. Тому, відпросилася з роботи й... — Карлі витягнула з пакета пляшку червоного вина. — Вуаля, люба! — а потім додала серйозним тоном: — Нам варто з тобою поговорити й ти розповіси мені все!

— Звичайно, розповім! — присівши на диван та поглянувши на подругу, тяжко зітхнула.

— Все, я тоді пішла на кухню! Похазяйную у тебе!

Почула стукіт. Піднялася з дивану й, відчинивши двері, від здивування ахнула. Переді мною стояв, ледве тримаючись на ногах, п’яний Метью.

— Що тобі потрібно? — намагалася більш спокійно говорити.

— Можливо, впустиш? — хмикнув та захитався.

— Метью, краще йди! Ти п’яний!

Чоловік гаркнув та сильно штовхнув. Я відлетіла та впала на спину.

— Пішов геть! — почала кричати.

На допомогу вчасно прийшла Карлі та вдарила чоловіка пляшкою червоного вина. Він впав обличчям на підлогу. Не маючи сили піднятися, відповзла від нього. На підлозі була калюжа з вина. Але я більше хвилювалася, чи цей йолоп живий?

Карлі допомогла мені піднятися на ноги. Почувши його стогін, подруга сказала:

— Живий! Викликаю поліцію.

Я, ніби в тумані, пішла та присіла на диван.

— Як ти? — присівши поряд зі мною, з хвилюванням запитала Карлі.

Повернулася до неї та стенула плечима.

— Ніби нормально, але... —  не договорила, бо сльози потекли по щоках.

Карлі обняла мене.

— Моя бідолашна Ненсі! Мені шкода, що Метью виявився покидьком.

Я істерично засміялася.

— Ага... мабуть, Раян також мене покинув!

Карлі нахмурилася від моїх слів. Коли почули сирени поліції, подруга відразу спустилася на вулицю. Метью повільно встав та торкнувся голови.

— Стерво, ти що зі мною зробила?

Підскочила на ноги, відійшовши до вікна. Метью осунувся по стіні.

— Яка ж ти... дурепа! — засміявся так, що стало моторошно.

У квартиру зайшла Карлі та поліцейські. Один підняв Метью за руку та поволік із квартири, інший чоловік залишився.

Після подачі показань, ми обоє з полегшенням зітхнули.

— Шкода, що через Метью я знищила вино!

— Головне, що він живий!

Карлі фиркнула та присіла навпроти.

— А тепер, розповідай!

— Я навіть і не знаю з чого розпочати, — прилягла на диван.