Розділ 18

Раян

Вона стояла на місці з широко відкритими очима. Помітив, як тремтіла. Не відводячи від неї погляду, повільно зробив крок.

— Не підходь! — її голос зламався.

Вона закрутила головою по сторонах. Між нами зависла пауза, дихання збилося в обох і з'явилося непорозуміння, що робити далі.

— Гаразд! — спокійно відповів.

Вона озирнулася та закинула сумку на плече. Відійшла на крок й, коли знову загорілося зелене світло, я швидко здолав між нами відстань та схопивши її за плечі, потягнув до своєї автівки.

— Раяне?

...Позаду чую голос Джо.

...Ненсі пручається.

А я, ніби той божевільний, відкрив машину та силою запхав її. Обійшов автівку, сів та стрімко зірвався з місця. Вона втиснулася у сидіння й мовчала. Ця тиша між нами додавала ще більше напруги. Краще б вона кричала, била мене, але не мовчала.

Зупинив машину та видихнув. Кулаком вдарив по керму та повернувшись до неї, різко притягнув її маленьке тіло до себе. Відчував, як вона ще й досі тремтіла. Бачив, як сльози стікали по щоках. Я знову її злякав та повівся, як неадекватний покидьок.

— Ненсі... вибач, я знову тебе налякав! — подивився прямо в очі.

— Чому ти мене тоді не зупинив? — схлипнула. — Чому тоді покинув? А зараз знову вриваєшся у моє життя та руйнуєш його! Я вже заплатила за свою помилку!

— Ненсі, — легко торкнувся її обличчя, — я також зробив помилку, коли відпустив тебе!

Притягнув її до себе та посадив на коліна. Вона хмикнула та опустила голову мені на груди.

— Раяне, наші... — видихнула. — Наші стосунки токсичні, вони завдають лише один біль, а я не хочу більше відчувати його!

Я погладив її спину та підняв вільною рукою підборіддя.

— Не треба, — тихо промовила в губи.

Я застиг за міліметр від її вуст. Вона легко провела пальчиками по моїй нижній губі. Поривчасто дихала. Її погляд блукав моїм обличчям та зупинився на очах. Поцілувала повіки та відсторонилася.

— Відпусти мене, — почув її прохання й відчув, як у грудях стиснулося серце.

Я не можу її відпустити! Не можу!

— Якою б сильною не була людина, їй все одно потрібна віра. Віра в себе, в друзів чи коханих людей, — погладив її волосся. — Саме ця віра буде давати сили й мотивацію вставати вранці кожного дня! Ніхто і ніколи по-справжньому не зможе підтримати, доки сам не зрозумієш, що для тебе важливо і не зумієш розставити життєві пріоритети.

— І, які ж у тебе життєві пріоритети?

— Я думав, що тобі буде краще без мене... але я дуже сильно помилився.

— Раяне, я змогла жити без тебе, — почала кусати нижню губу. Чув, як вона тяжко дихала. — Випусти мене! — емоційно додала.

Надворі розпочалася злива. Я повернув голову та спокійно сказав:

— Ти дійсно хочеш вийти на вулицю?

Ненсі сіпнулася.

— У кожного є право вибору!

Я знову притиснув дівчину до себе та поцілував у шию.

— Звичайно, маєш. Але я не хочу, щоб ти промокла під дощем!

— А ти не подумав, що я цього хочу? Не вирішуй за мене!

— Ненсі, я...

— Ми всі зустрічаємо на життєвому шляху людей, в яких душа — лише одна порожнеча! — перебила мене, а я чув, як барабанив не лише дощ, але й як билося її серце. — Ти дивишся на них і таке враження, що за пару хвилин спілкування на планеті зменшився весь світ. А радості не залишилося взагалі ніде. Це заблудлі, в силу життєвих обставин люди, що втратили сенс і, найголовніше, віру та надію на нормальне життя, в якому ще присутнє таке почуття, як кохання!

— Я розумію, що ти не довіряєш мені! Але дай мені шанс все виправити!

Вона нахмурилася та різко відкривши дверцята машини, вийшла під зливу. Вийшов слідом за нею. Дощ стояв стіною. За кілька хвилин ми обоє промокли до нитки.

— Раяне, про який шанс ти говориш? — закричала. — Між нами прірва, яка стала більшою, розпочинаючи від почуття помсти, страху та ненависті!

— Якою б не була ця прірва, але я більше не хочу тебе втрачати! Так, я егоїст та покидьок! Так, в моїй душі присутня ця порожнеча, про яку ти говориш! — стиснув її плечі. — І я вже давно втратив віру та надію, але у моєму серці є ще одне почуття!

Я пригорнув її до себе, обійняв за спину та поцілував у губи. Сильно, з натиском й моя крихітка відповіла. Мені зірвало дах! Я бажав її й не стримував поривів. Дощ став ще більшим, а ми не відривалися одне від одного...

Ненсі

Не думала, що можу так стрімко потонути у почуттях й забути весь негатив та біль! Я відповіла на поцілунок Раяна з таким же натиском. Він відсторонився та підхопив мене на руки, несучи до машини. Я тремтіла, але поки не могла реально зрозуміти від чого: холодного дощу чи пориву бажання, які стали причиною мого стану?