Розділ 17

Раян

П’ятниця.

Можна розслабитися у кінці робочого дня та спокійно відпочити в якомусь з нічних клубів мегаполіса. Для нормальної людини це так би й було, але не для мене та Джо Рейтера. Він очолив відділ контррозвідки ФБР, і не сидів на м’якенькому кріслі в кабінеті, а працював разом зі своїми підлеглими.

Я обрав столик на другому поверсі, з якого проглядався весь клуб. Доки наша ціль розважалася з молоденькими дівчатами, завданням було лише спостереження. Так і минали мої сірі будні та нічне життя...

Додому повернувся лише на світанку. Прийняв душ та впав на ліжко. Занурився у глибокий сон і знову побачив її... моє «особисте стихійне лихо»!

Увечері зустрівся з Джо в одному з барів міста. Чоловік, за п’ятнадцять хвилин проведеного часу, вже запримітив собі «нову жертву».

— Раяне, життя одне! Навчись розслаблятися!

Я засміявся та зробив ковток рому.

— Бачу, що ти вже знайшов собі супутницю на вечір!

— Вірно підмітив! — кивнув. — Тобі також варто. Трудоголізм до добра не веде!

— Я взагалі не розумію, як тебе взяли у ФБР?

Джо зареготав.

— Добре, що з почуттям гумору у тебе все гаразд!

— У мене є гарний вчитель! — засміявся у відповідь.

Позаду почув знайомий голос. Прислухався та повернувши голову, на кілька хвилин залип на одну особу з темно-каштановим волоссям. Вона стояла біля барної стійки й розмовляла з працівницею бару. Джо штурхнув мене в плече.

— Ти що там залип?

Я кинув на Джо гнівний погляд. Повернувши голову, спостерігав, як вона виходила з бару. Вибіг слідом за нею. Вона стояла на переході. Загорілося зелене світло. Я, ніби навіжений, схопив її руку. Вона зойкнула й, повернувшись до мене, зарядила сильного ляпаса.

Ненсі

Щоб заспокоїтися після вчорашньої розмови з Метью та «випустити пар», я пішла у танцювальний зал, який знаходився у коледжі. Розуміла, що сама винна, адже не відповіла Метью взаємністю, але... насильно кохати також не зможу! Я не відчувала до нього такого потягу та бажання, як до Раяна. Метью у грубій формі сказав, що не буде мене чекати...

Мовчки послухала його «тираду», вийшла з машини та пішла в сторону метро. Я була злою не себе через те, що стільки часу минуло, а я ніяк не могла його забути!

Навіть його грубість, гнів і слова погрози з часом забулися, зійшли нанівець. Адже за той маленький проміжок часу я змогла побачити, що він справжній чоловік: ніжний, надійний й такий... дідько... рідний!

Не могла забути того чоловіка, якого цілувала та відчувала не лише сексуальну пристрасть і бажання, але й з часом легке відчуття радості та метеликів в животі. І, як би мені боляче не було під час останньої зустрічі, але... «дурне серце» та «хвора душа» сподівалися на диво, тим часом як «голова» ще тримала оборону...

Ось і мала закрите коло та внутрішню боротьбу! Ніколи не думала, що я можу бути такою слабкою.

Включила "Eminem & NF - Real (remix)" та зробила розтяжку. Надалі вже імпровізувала, не замислюючись над стилем. Поєднала класичний вид хореографії з чіткими лініями рук і ніг, з різкими та неочікуваними переходами. Коли почула, як хтось плескає в долоні, зупинилася та вимкнула музику. Переді мною стояла директор коледжу, місис Вірджинія Арлен.

— Ненсі, ти здібна учениця! І досить дивно було, що ти не розповіла мені всю правду!

— Я не розумію вас! — округлила очі.

Жінка всміхнулася та пильно поглянула на мене.

— Дівчинко, у нас елітний коледж! І всі учні викладаються на сто відсотків, або навіть і більше. Мені подобається, що ти швидко навчаєшся і працелюбна. У тебе є потенціал. Та чому ти не розповіла про свою колишню роботу?

Глитнула та відвела погляд.

— Ненсі, я не маю морального права навчати тебе, як потрібно жити. Проте хочу бути впевненою не лише в тобі, але й в інших учнях.

— Місис Арлен, я не думала, що моє минуле буде таким важливим для навчання в коледжі! — стиснула губи та почала збиратися.

— Я хочу, щоб ти продовжила навчання та після закінчення залишилася працювати у коледжі, як вчитель.

— Що? — озирнулася. — Ви серйозно?

Моєму здивуванню не було меж. Жінка засміялася.

— Звичайно, серйозно, Ненсі Стюард! Сподіваюсь, що не розчаруюся у своєму виборі.

Вона вийшла із залу. Я присіла на підлогу та зітхнувши, закрила очі руками. Вірджинія довіряла мені, але... дідько, я мушу розповісти їй дещо! Швидко зібрала речі та пішла до її кабінета.

— Вам варто дізнатися про мене більше!

Жінка повернулася та склавши руки по боках, сказала:

— Я уважно тебе вислухаю!

Після розмови з Вірджинією, я пішла у бар до Карлі. Щільно закуталася у куртку, адже холодний вітер та темні хмари на небі не давали надії на теплий день.