Розділ 16

Минуло пів року

Раян

Намагаючись викинути Ненсі зі своєї голови, занурився в роботу та, щоб відволіктися, брав доступних жінок!

Легше не стало! Як не намагався забути, але все одно пригадував її! Однак найгірше, що я дійсно почувався мерзотником, який не зупинив її від такого кардинального та рішучого кроку. Хоча спочатку сам бажав помсти, і, якщо потрібно було б, силою затягнути її в прокуратуру для зізнання! Арон Аверт перебував під слідством, мене це не могло не тішити! Едвард Стюард, навіть з його зв’язками, також не уникнув покарання!

І, що мені це дало?

Роботу?

О’кей, я повернувся, але чи дійсно воно того варте було?

Справедливість?

Все одно совість не давала спокою. Адже мерзенна, не чоловіча поведінка щодо Ненсі, не показувала мене з кращої сторони!

Почуття?

Я проґавив той момент, коли дівчина стала для мене ковтком свіжого повітря. Світлом у кінці тунелю. І зараз, коли її не було поряд, я бажав її понад усе й дурів, що повівся, як скотина!

Час не лікує, щоб там не тринділи!

Час лише може приглушити біль чи страждання, кохання чи пристрасть. Але ми все одно назавжди будемо частково прив'язані до цих почуттів...

Я не дав собі другого шансу бути поряд із тим світлом, без якого повільно... задихався!

****

— Раяне, друже! Мені прикро, але це твій вибір! Сподіваюсь, ти не будеш сумувати, в першу чергу, за мною! — реготав Том.

— Томе, за твоїми дурними та не завжди доречними жартами, якраз і буду сумувати!

— Це, звичайно, не моя справа, але ти спілкуєшся з Ненсі Стюард? — Том пильно поглянув та схилив голову набік. А я лише кивнув, що означало «ні». — Раяне, твоя поведінка та дії не виправдовують тебе!

— Ти маєш рацію! — погодився, адже кожна дія чи свідома бездіяльність дійсно мала свої наслідки. — Їй краще буде без мене!

— Це лише твоя думка! А що думає вона, тобі не цікаво?

— Не цікаво! — байдуже відповів, стримуючи в собі емоції.

— Гаразд, бро! Твоє життя, лише тобі вирішувати! Ще зустрінемось! — Том міцно потиснув руку.

— Раяне! — підійшла Сара. — Чому ти переводишся? Я не розумію!

— Я вже все вирішив!

— Раяне, це якийсь абсурд! Як ти можеш покинути ме...

— Саро, — обірвав на півслові, — ти вродлива жінка, розумна та харизматична! — побачив, як вона нахмурилася. — Ти обов’язково зустрінеш чоловіка, який буде кохати тебе. І ваше кохання буде взаємним!

Попрощався з колегами, забрав документи у керівництва, послухав настанови та побажання й полетів додому. Ще потрібно було речі зібрати, адже літак за кілька годин. А я, як «Попелюшка», тільки у чоловічому варіанті, ще не був готовий!

Ненсі

Я провела великим пальцем по нижній губі та задумалася. Стояла перед входом до нью-йоркської школи мистецтв і нервово переступала з ноги на ногу. Якщо з Бостонського коледжу мене вигнали, це ще не означало, що я повинна була забути про мрію стати хореографом.

«Кожна мрія повинна збуватися», — подумала й зробила кілька важливих та відповідальних кроків.

Тепер, споглядаючи на себе у великому дзеркалі, робила розминку. Через рухи я могла виплеснути свої емоції та почуття! Через рухи я відчувала свободу! Хореографія стала для мене ліками!

Не вірилося, що ще пів року тому я боялася щось змінити у житті та ледве не побудувала стіну між собою та навколишнім світом! Вчасні позитивні емоції та слова підтримки від рідних врятували мене від туги й самотності. Але все ж таки останній крок я зробила сама!

Перш за все, я не хотіла покидати Джулію та Майкла. Проте сестра переконала, що все у них буде добре. Тим паче вона познайомилася у лікарні з дитячим кардіологом, який виявився вродливим, неодруженим, новим лікарем Майкла... тут більше нічого додати. Я зі спокійною душею, особливо після знайомства з цим лікарем, яке влаштувала Джул, відлетіла до Нью-Йорка, де мене зустріла Карлі.

Так, саме Карлі стала тією людиною, яка вчасно опинилася поряд й запропонувала переїзд до Нью-Йорку! Тепер ми з нею були сусідками на поверсі.

Деякий час я винаймала квартиру, доки не дізналася від Джулії, що все рухоме та нерухоме майно батько переписав на Аннабель, а бізнес у вигляді швейної фабрики на Джулію.

Його посадили на два роки, але без конфіскації майна, адже фактично йому нічого не належало. Хитрий жук! Як би я не противилась, та Джул наполягла на тому, щоб полетіти до Лос-Анджелеса на останнє судове засідання. Не очікувала, що в суді зустріну Аннабель. Бо вірила, що вона відразу піде від батька, але... життя ще покаже.

Я не мала бажання спілкуватися з ним та його жінкою. Тому, першою вийшла з суду. На душі було паскудно. Я вибачила батькові. Принаймні, було вже не так боляче, але зізнатися йому в цьому не могла. Гордість! А ще варто було прилетіти в місто янголів, як небажані спогади увірвалися у серце…