Розділ 10

Раян

— Тобі не варто боятися, я буду поряд!

— Мене це не дуже заспокоює. Я нікуди не піду! Вистачить з мене зустрічі з батьком, — фиркнула та відвернулася.

Я підняв її зі стільця та закинув на плече. Ненсі маленькими рученятами почала бити по спині, але для мене це було ніби комар вкусив. Заніс у кімнату та поклав на ліжко. Вона, дотягнувшись до подушки, кинула її та почервоніла.

— На мій зад дивилася? — почав реготати.

Великі очі свердлили мене і, якби у неї була б можливість, то мабуть, придушила би.

— Відпочивай, завтра у тебе важкий день!

— Я краще втечу!

— Навіть не думай про це! — нахмурився. — Все одно тебе знайду!

Вона видихнула, прилягла на ліжко та скрутилася у позі ембріона. Я підійшов до неї й накрив простирадлом.

— Благаю тебе, йди звідси! — вдарила у груди.

Я перехопив її руку та потягнув до себе.

— Ти знаєш, що та нещасна дівчина, яку побив твій колишній та його друзі, знаходиться у психіатричній лікарні?

Її очі стали ще більшими, а руки стиснулися в кулаки.

— Боже... не знала! Я надіслала її родині кошти, проте не цікавилася, як вона!

На її очах виступили сльози.

— Вона не змогла витримати того, як над нею познущалися!

Дівчина почала тремтіти.

— Це я у всьому винна... якби я відмовилася, його б посадили! — істерично промовила.

— Заспокойся, візьми себе в руки й роби так, як я тобі говорю! Зрозуміла?

— Гаразд, — кивнула. — Лише дозволь мені завтра зателефонувати сестрі.

— Я не монстр. Звичайно, можеш зателефонувати.

Я чув, як вона пів ночі ридала. Не витримав, пішов до неї. Місяць освітив кімнату, вона злякано поглянула на мене й витерла сльози. Підійшов до ліжка та навис над нею. Ненсі підігнула ноги та закуталася у простирадло. Ліг поруч та обняв. Лайно! Я реально собі суперечу.

— Ти таким чином хочеш заспокоїти мене? — тихо запитала.

Її волосся лоскотало моє обличчя, і коли я доторкнувся до нього, вона здригнулася.

— Спи! — різко сказав.

— Мені неприємні твої обійми.

— Потерпиш!

— Ти знаєш про стокгольмський синдром?

— Стокгольмський синдром є нормальною реакцією людини на психотравмувальну подію, а не розладом, — закривши повіки, відповів. — Також, це психологічний, несвідомий захисний стан, який характеризується прив'язаністю жертви до кривдника. Чому запитуєш? — нахмурився та розплющив очі.

Вона повернулася обличчям до мене та прошипіла:

— У мене немає стокгольмського синдрому і ніколи не буде! Тому, забери свої руки й не смій лапати мене. Ти мені огидний! Але не дивлячись на це, я зроблю все, що скажеш, аби лише посадити тих покидьків. І руки не розпускай та жаліти мене не смій!

Повернулася до мене спиною. Я очманів від її слів. У неї досить цікава реакція на стрес: кілька хвилин тому ридала, а зараз поводиться, як кобра. Однак я зробив те, чого вона не хотіла. Обняв за живіт та потягнув до себе.

— Не пручайся! — забравши з шиї волосся, сказав на вухо.

— Ти якийсь дивний!

Я знову розплющив очі.

— Взаємно! — спокійно відповів.

Ненсі знову повернулася до мене обличчям. Даремно це зробила! Я взяв її за потилицю та інстинктивно поцілував. Вона не пручалася, але й не відповіла на поцілунок. Коли, зрештою, здалася, занурилася рукою у моє волосся та легенько потягнула до себе. Язиком доторкнулася до губ. Я не витримав... почав цілувати її шию, ключицю та впадину між грудьми.

Я бажав її!

І це була помилка!

Моя!

Я не зміг стриматися!

Ненсі

Кілька хвилин лежала на боку та думала про слова Раяна... Від спогадів про бідолашну дівчину, знову хотілося розридатися. Але пригадавши минулу ніч та шалені поцілунки, різко підскочила з ліжка.

Хотілося закричати!

Це було помилкою!

Я не повинна була... йому відповідати, але...

Раяна поряд не було, я з полегшенням зітхнула. Проте моє полегшення тривало не довго! Він зайшов у кімнату без сорочки.

— Прокинулася, це добре!

Відкрив фіранки й кімнату залило світло.

— Котра година? — присіла на ліжку та закрила простирадлом голі ноги.

— Одинадцята. Ненсі, я бачив тебе майже роздягнутою, торкався та пестив твоє тіло, тому не варто прикриватися простирадлом.

— Це я сама буду вирішувати, варто чи ні! Коли була на роботі, як могла, так і прикривала своє тіло! А з приводу минулої ночі... це було помилкою!