Розділ 6

Ненсі

Я відчувала, що психологічно була вже на межі, адже поряд зі мною був чоловік, який викликав дискомфорт і ще дуже багато різних емоцій! Мигцем поглянула на нього й спіймала себе на думці, що поряд з ним важко дихати!

Але була ще одна проблема. Вона неймовірно жахлива. Руйнувала всі мої принципи та почуття до нього. Боже, невже я дійсно про це думала тоді, коли він погрожував моїй родині, викрав й хоче перетворити моє життя на пекло?

Заплющила очі та схиливши голову на сидіння, зітхнула.

— З тобою все нормально? — почула його голос.

— А ти як думаєш? — повернувшись обличчям до нього, різко сказала.

Помітила, як таксист підозріло поглянув на нас у дзеркало. Замовкла та відвернувшись, з вікна споглядала за життям незнайомих людей у місті янголів.

Я люблю сонячний Лос–Анджелес. Це місце, де сценаристи надихаються в тіні величезних букв Hollywood, серфінгісти прискіпливо морщать носи на хвилі в Малібу, в той час, як справжні мрійники, оптимісти, готові простояти пів дня в черзі за знаменитим хот-догом із соусом чилі. Лос-Анджелес — це гучне місиво культури, суспільства і кухні, мерехтливих алей, що мчать нескінченним потоком шикарних автомобілів, чудових музеїв, обсерваторії в Маунт-Вілсон і Маунт-Паломар, Діснейленд, музей мистецтв Джона-Пола Гетті.

Я провела тут дитинство та юність, і саме в цьому місті зробила найбільшу помилку у своєму житті, за яку тепер розплачуюся!

Ми приїхали в місто Пасадена, яке знаходиться в окрузі Лос-Анджелес. Місто відоме новорічними іграми в американський футбол «Роуз Боул», парадом троянд та є домом для багатьох провідних наукових і культурних установ. У тому числі й міського коледжа Пасадени, лабораторії реактивного руху NASA, мистецького коледжа дизайну, драматичної академії театра «Пасадена Плейхауз», музею мистецтв Нортона Саймона і багато іншого. Пасадена є сьомим за величиною містом в окрузі Лос-Анджелес та основним населеним пунктом і культурним центром.

Ми під’їхали до одного з котеджів на околиці міста. Раян розрахувався з таксистом та забрав речі з багажника, а я стояла, як вкопана і не могла навіть кроку зробити.

— Ходімо!

Я продовжувала стояти на місці, свердлячи його поглядом. Чоловік прибрав волосся з обличчя, яке хаотично розкуйовдилося та закотив очі.

— Це будинок моїх батьків!

Глитнула і незадоволеними тоном, промовила:

— Звідки я можу це знати?

— Ненсі! — підійшов упритул. Я задерла голову, щоб поглянути в його очі. — За час перельоту відчайдушності набралася?

Знову знущається! Обійшла чоловіка та схопивши свою валізу, пішла вперед.

Раян виключив сигналізацію та відчинивши вхідні двері, пропустив мене. Оглянулася по сторонах: велика, світла та простора вітальня, меблі в чохлах, а стіл накритий тканиною. Зробила кілька кроків й, повернувши голову, на стіні помітила кілька сімейних фото.

— Тепер повірила? — став позаду, а я здригнулася від його близькості.

— Так! — кивнула та відійшла на крок від нього.

— Перші двері з лівої сторони — ванна кімната, а за ними — твоя! Доки можеш відпочити!

Перед тим, як попрямувати слідом за Раяном, помітила його фото у військовій формі.         

— Поїду в магазин. Телефони не працюють, твій я забрав. У будинку сигналізація. Надумаєш втекти, згадай про своїх близьких!

Сказав все чітко, без зайвих емоцій та зі спокійною інтонацією, а мені від безвиході хотілося завити та послати його далеко й надовго. Прикусила нижню губу, щоб не белькнути зайвого. У глибині душі розуміла, що звідси він нічого не може зробити Джулії та Майклу, а він, ніби читаючи мої думки, сказав:

— У Бостонській поліції працює мій колишній побратим із загону. Натяк зрозуміла?

— І що? — склала руки на грудях.

— Він був змушений покинути Лос-Анджелес та забрати родину, і все через тебе!

Я пригадала статтю з інтернету про те, що загін розформували після того, як Раяна посадили. Ледве не подавилася сльозами від розуміння того, скільком людям я зіпсувала життя!

— Ще одне: тебе продав Стіві, до того ж за немаленьку суму!

Ось тут реально очманіла. Я звичайно знала, що Стіві ще та скотина, але... це вже було занадто! Відштовхнула Раяна та метнулась у ванну кімнату. Включила воду й розревілась. Пізно зрозуміла, що не зачинила двері. Він зайшов та склавши руки на грудях, боком сперся на двері.

— Сльози не допоможуть!

— Тобі яка різниця?

— Девід Честер сказав: «Виявляється, що прагнення помсти дає лише тимчасове полегшення, але згодом перетворюється на замкнене коло, в якому людина почувається дедалі гірше». Від себе додам, що той, хто затято жадає помсти, зазвичай не здатний передбачити її руйнівних наслідків, — схилив голову на бік та вп'явся поглядом у мене. — Подумай над моїми словами й зроби висновки!

Він пішов, а я залишилася одна зі своїми думками. Після водних процедур, пішла у зазначену кімнату й прилягла на ліжко. Не помітила, як від втоми, нервів та голоду швидко занурилася в сон.