Розділ 3

Раян

Намагався викинути з голови вчорашній вечір, але наступної ночі знову пішов до клубу. Помітив, що вчорашніх охоронців немає, недаремно я їм пики начистив!

Замовив віскі та чекав, а у голові була думка: «Якого дідька сюди приперся?»

Дівчина не з’являлася. Ще декілька наступних вечорів її також не було. Невже я так добряче налякав Ненсі Стюард? Чи все ж таки вона боїться того недоумка?

Виходячи з клубу, запалив цигарку. Знову почав курити. Не помітив, як до мене хтось наблизився.

— Раяне? Невже це ти, друже?

— Кларк? — реально офігів, тому що не очікував побачити колишнього напарника.

— Як бачиш! — розвів руками товариш.

Знайшовши затишне місце, Кларк розповів, що після мого ув’язнення загін частково розформували: одних відправили патрулювати вулиці, а його відрядили в інше місто. Так він і опинився у Департаменті поліції Бостона.

— Друже, Джо якимось дивом перейшов у ФБР. Хоча ми всі думали, що його звільнять, адже він був перший, хто протестував проти твого арешту. На жаль, гроші, прокурори та впливові політики вирішують все!

Я хмикнув. Тут і так було все зрозуміло!

— Скажи краще, як родина? — перевів тему розмови.

— Все добре. Я забрав дружину та сина у Бостон.

— Серйозно? Тоді якого біса ти стирчиш у нічному клубі?

— Робота, брате! Зустріньмося завтра та нормально поговорімо?

Моєму здивуванню не було меж, коли наступного дня, після зустрічі з Кларком, на стоянці біля лікарні помітив її. Вийшовши з автівки, впевненим кроком пішов до неї. Дівчина мене не бачила, сіла в салон, а я швидко обійшов машину та відкривши двері, сів на пасажирське місце. Побачив у її погляді страх та відразу. Але вона мовчала, не видаючи ні звуку.

Я легко посміхнувся.

— Ну привіт, Ненсі! Бачу, що не очікувала мене зустріти!

Вона нахмурилася. Губи затремтіли. Стиснула кермо й глибоко вдихнувши, промовила:

— Якого біса ти робиш?

Ненсі

— Привіт, мій хлопчику!

Я поцілувала в щічки племінника та погладила його русяве волосся. Він повільно розплющив очі та повернув голівоньку:

— Ти прийшла! Я тебе чекав, дуже сильно!

Обняла малюка. Він єдиний у всьому світі, заради кого я дійсно готова піти на будь-які жертви. Останній місяць Майкл весь час у лікарні й прогнози невтішні. Він так відчайдушно боровся за своє життя, а я лише скиглила ночами від того, як мене все дістало!

Кілька годин минули, ніби одна хвилина. Майкла відвезли на процедури, а я похнюпившись, вийшла з приватної дитячої лікарні та пішла на стоянку. У відбитті дзеркал побачила себе: широкий в’язаний светр, розпущене волосся. Наче все добре зі мною, втім це лише маска, яку я знову одягнула. Силоміць змусила себе всміхнутися та подумки повторила, що все обов’язково буде добре!

Не помітила, як хтось обійшов машину та відкривши дверцята, сів на пасажирське місце. Від шоку не змогла й слово промовити. Страх заполонив тіло, тому навіть боялася поворухнутися. Відчувала на собі його пильний погляд, але мовчала, ніби у рот води набрала. Цей божевільний також кілька хвилин мовчав, а потім нахабно заговорив:

— Ну привіт, Ненсі! Бачу, що не очікувала мене зустріти!

По тілу пробігли мільйон атомів. Нахмурившись, відчула, як затремтіли губи. Сильно стиснувши кермо, нарешті, видавила з себе слова:

— Якого біса ти робиш?

Чоловік засміявся.

Між нами відчувалася напруга, і я не знала, що робити і як поводитися поряд з ним! Кілька хвилин вистачило, щоб добре роздивитися його: чорне як смола волосся, темні брови, хижий погляд, легка неголеність, пухкі вуста, важка щелепа й, дідько, коли він ще раз всміхнувся, розгледіла ямочку на щоці. Глитнувши, опустила погляд на шию та кадик, широкі плечі та міцні руки.

— Поїхали!

Його голос увірвався у мою свідомість.

— Що? — розгублено запитала.

— Я сказав, поїхали!

Хмикнула, але це більше було нервове. Сміливості щось сказати мені ще не вистачало!

Ми кілька хвилин їздили вулицями Бостона. Я весь час мовчала та інколи поглядала на нього. Чоловік, розсівшись на сидінні, дивився лише у вікно.

— Дякую за екскурсію! — промовив, а у мене щелепа відпала.

— Який ти.... — видихнула. — Негідник! — різко зупинила машину.

— Що, сміливості набралася за час поїздки?

Він знущається! Мерзотник! Нахилився до мене та зазирнувши в очі, прибрав пасмо волосся з обличчя.

— Мені цікаво, як зовні можна бути таким янголом, а всередині — демоницею? Ти хоча б раз думала, що своїми свідченнями зруйнувала не лише моє життя?