Розділ 2

Раян

Я вийняв квартиру у Бостоні, на вулиці Чайнатаун. Кілька днів ходив у клуб «Вавилон», і лише сьогодні зміг побачити її у всій красі! Перед цим запитав у офіціантки про дівчину й, отримавши лише похмурий вираз обличчя та відповідь, що зараз її вихід, попрямував ближче до сцени! Ну що ж, її вихід та танець були доволі… цікаві!

Коли музика змінилася і дівчина, гм… відійшла від пілона, чоловіки у клубі почали плескати у долоні! П’яне, багате бидло, що ще можна сказати!

Я нахмурився та відвернувся! Досить задивлялися на неї! Посидів ще годину в клубі та знайшовши спокійне вільне місце, увімкнув  ноутбук і приєднався до Wi-Fi. Знайомий з управління скинув на пошту інформацію про Арона Аверта. Мажор, за вісімнадцять місяців, доки я сидів у тюрязі, став спеціальним помічником прокурора. Блискавична кар’єра!

Але найбільше мене зацікавив файл, який був скинутий окремо. Відкривши його, очманів від здивування! Виявляється, не лише я потрапив під чистку в загоні S.W.A.T. Деякі мої колеги були переведені в інші відділення або просто стали патрулювати вулиці Лос-Анджелеса. Нахмурився, адже Джо не розповідав про це.

Закривши ноутбук, помітив Ненсі Стюард за барною стійкою. Все ж таки то була перука! Середньої довжини темно-каштанове волосся спадало хвилями по її спині.

Поклавши ноутбук у рюкзак, через натовп попрямував до виходу. Рано їй ще знати, що я зовсім поряд, але почувши розмову з адміністратором, зупинився.

— Ненсі, один клієнт хоче, щоб ти для нього танцювала! Платить хороші гроші!

— Якщо хочеш, можеш сам своєю жирною дупою покрутити перед ним! Я говорила, що не танцюю приват!

— Ненсі, краще не дратуй мене! — чоловік покрутив перед обличчям дівчини вказівний палець.

— Йди до біса!

Вона попрощалася з темношкірою дівчиною за барною стійкою та пішла до чорного виходу. Дідько! Вийшовши з клубу, я закинув рюкзак у машину і попрямував за нею. Почувши крик, пришвидшив кроки.

— Ненсі, годі поводитися, як невинна овечка! Ти знову мені відмовляєш!

— Ендрю, ти божевільний! Відпусти!

Побачив, як той мудак її вдарив, вона впала на землю. Я підійшов до чоловіка та схопивши за шию замком, вперся коліном йому в спину. Він перестав пручатися, адже вибратися з цього захвату можна, лише зламавши собі хребет. Сильно штовхнув і його голова зустрілася з бетоном.

Повернувшись до дівчини, сів навшпиньки та прибравши волосся з обличчя помітив, що з чола тече кров. Вона видихнула й повільно піднявши голову, заціпеніла.

Я побачив страх в її очах!

Ненсі

Від жаху мене ніби паралізувало! Він тримав моє волосся та пильно вдивлявся в очі. Цього не може бути! Це не може бути він! Тільки не він!

Я намагалася сконцентруватися. Голова гуділа, в горлі пересохло, а Ендрю лежав недалеко від мене й не видавав жодного звуку.

— Ти... ти вбив його? — крізь сльози, ледве промовила.

— Краще за себе хвилюйся, Ненсі! — від його низького оксамитового голосу, здригнулася. За одну хвилину він ніби в’ївся під шкіру… отрутою.

Відвернулася, але чоловік схопив мене за підборіддя й силоміць повернув голову. Я широко відкрила очі й зустрілась поглядом з його сіро-блакитними очима. Цей погляд спопеляв так само, як і першого разу!

— До скорої зустрічі, Ненсі!

Коли він нахилився, я відчула його тепле дихання на своїй шиї. По щоках потекли сльози.

— Боїшся мене?

Закрила рукою губи й, повільно піднявшись, відступила на декілька кроків. Він також встав. Поглядаючи на його зріст, тепер відчувала себе маленькою, заляканою мишкою. Всі слова застрягли у горлі. Я боялася навіть й слово сказати, а він наступав... повільно, ніби хижак, який лякає, грається й слідкує за кожним рухом!

З чорного виходу вибігли двоє охоронців та рвонули у сторону мого страху та рятівника в одному обличчі. Доки вони били один одного, скориставшись моментом, я підняла сумку та діставши ключі від машини, сіла в салон. Завівши двигун, натиснула на газ й, із затуманеними від сліз очима, поїхала у невідомому напрямку.

Різко зупинившись та вийшовши з машини, озирнулася по сторонах й лише зараз зрозуміла, де саме опинилася. Це був Гарвардський міст, який з'єднує район Бек-Бей міста Бостон з містом Кембридж, в районі кампуса Массачусетського технологічного інституту.

Я не витримала й закричала. Мій крик поєднався зі сльозами та відчаєм. Присіла на капот й навіть не чула, як сигналили мені машини. Заспокоївшись та розплющивши очі, я побачила, що вже світало. Хтось позаду зупинився, але мені було байдуже.

— Недалеко ти втекла!

Знову цей хижацький голос. Озирнулася й голосно промовила:

— Знову ти! Не підходь до мене!

Чоловік хмикнув та швидко подолавши відстань між нами, схопив за плечі й так затрусив, що я ледве на ногах встояла. Я почала ридати. Істерика знову накрила мене!

— Досить лити сльози! — гаркнув.