Раян
— Раян Скотт!
Я підійшов до посту охорони й отримав документи та рюкзак зі своїми речами. До виходу мене проводжали двоє охоронців. Проходячи довгий коридор, в якому горіли лише кілька лампочок, не дихав до того часу, доки не вийшов на вулицю.
Сонце засліпило очі, і я примружився. Закинувши рюкзак на плече, швидкими кроками дійшов до воріт. Охорона ще раз перевірила речі та документи на звільнення й відкрила залізні ворота.
Вісімнадцять місяців, тобто один рік та п'ять місяців або ще краще сказати — п’ятсот сорок вісім днів я провів у виправній установі Флоридської державної в’язниці, відомої як в'язниця Рейффорд. Моя кар’єра у штурмовій групі зі спеціальним озброєнням, лос-анджелеському загоні S.W.A.T. пішла шкереберть. І все через одного свідка, яка з’явилася невідомо звідки й, бажання окружного прокурора посадити того, хто ледве не вибив дух із його синочка мажора та друзів-покидьків!
Кожного дня ризикував життям, виживав під кулями та на пару з колегами забезпечував захист, підтримку, охорону і вогневу потужність, у ході поліцейських операцій з високим ступенем ризику. Хто ж міг подумати, що так тупо та банально загримлю до в’язниці!
Через слабку позицію сторони захисту, хоча адвокат відразу попередив, що всі докази й навіть свідок та експертиза куплені стороною обвинувачення, і недостатність виправдувальних доказів, мені запропонували визнати провину у побитті Арона Аверта та ще двох його дружків, щоб отримати менше покарання.
Я не визнав своєї вини в суді!
Перебуваючи в тюрмі, особливо не думав про план помсти! Звичайно, що це їдке відчуття супроводжувало постійно й не давало забути, що я втратив і через кого...
Послати все «під три чорти» та намагатися налагодити життя для тридцятирічного колишнього спецпризначенця, який вийшов на волю, можна назвати геніальним рішенням. Обов’язково над цим питанням подумаю, але не зараз...
Піднімаючи пил, до мене під’їхав чорний пікап.
— Таксі подано, друже! — опустивши вікно, вигукнув старший товариш.
Я закинув рюкзак на заднє сидіння й, сівши спереду на пасажирське місце, потиснув руку колишньому командиру, Джо Рейтеру.
— Я проїхав одну тисячу вісімсот п'ятдесят шість кілометрів, а це, між іншим, двадцять годин у дорозі, щоб забрати тебе. А ти сидиш насуплений, як той сич! — хмикнувши, сказав Джо.
Я засміявся та опустив голову.
— Дякую, друже, що приїхав за мною.
— Дуже скромно сказав, — всміхнувся Джо, а потім через кілька секунд, серйозним тоном додав: — Все, Раяне, можеш розслабитися! Видихай, малий!
Хмикнувши, я заплющив очі й, схиливши потилицю на сидіння, не зрозумів, як швидко заснув.
Коли прокинувся, то побачив, що вже почало сутеніти. Через кілька годин ми зробили зупинку в мотелі з колоритною назвою «Гаваї». Джо кинув мені пакет:
— Переодягнися, бо ти схожий на чоловіка, який тільки-но вийшов із тюряги!
З почуттям гумору у Джо було все добре, тому, я лише засміявся та пішов слідом за ним до мотелю. Чистий, просторий номер, велике м’яке ліжко та душова кімната. Що ще треба для щастя? Хмикнув від власних думок та закинувши рюкзак на ліжко, пішов у душ. Заплющивши очі й піднявши голову, кілька хвилин просто стояв під струменем води, ні про що не думаючи. Коли почув сильний гуркіт у двері та голос Джо, довелося виходити та швидко одягатися.
— Ти що там, заснув? — зайшовши в номер та нахмуривши брови, вигукнув Джо. — Збирайся, у мотелі є бар, вип’ємо за твій вихід на волю! — поплескав по плечу.
За кілька хвилин ми вже сиділи у барі та пили ром. Джо відразу ж приглянув собі жінку й, зиркаючи в її сторону сказав, що мені також варто придивитися до місцевих дівиць.
— Краще скажи, ти знайшов інформацію?
Джо вигнув брови, одним махом випив ром та відповів, що все знайшов.
Він, не приховуючи емоцій, дістав чорну теку з сумки, поклав на стіл, посунувши її до мене.
— Перед тим, як ознайомишся з біографією свідка, запитаю: ти дійсно готовий зруйнувати її життя так, як вона тобі?
Я здивувався словам Джо, але змовчав. Рейтер — мій колишній командир, який став не лише наставником, але й другом. Він був першим, хто став на мій захист і все було б чудово, якби не один свідок. Вона з'явилася незрозуміло звідки й настільки театрально щебетала в суді, що навіть я міг би повірити їй! Актриса ще та…
Відкривши теку, побачив її фото. Кілька хвилин прискіпливо роздивлявся… знову! Вродлива! Але крім краси, на жаль, ще й досі пам’ятав її слова та той єдиний, швидкий погляд...
Видихнув й, поклавши фото назад, закрив теку.
— Джо, у двох словах можеш розповісти, що ти дізнався?
— Дівчину звати Ненсі Стюард...
Ненсі
Життя лайно, ось що я можу сказати! У свої двадцять чотири роки я відчула гіркий присмак життя, з його американськими гірками, коли рефлекторне відчуття нудоти постійно з тобою. Навіть зараз це гидке відчуття присутнє!
#643 в Сучасна проза
#3650 в Любовні романи
#836 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 26.03.2021