Розділ 12_2

Більшість домашніх кішок, що прожили все життя в міській квартирі, коли вперше потрапляють на вулицю, притискують вуха та хвіст і мало не плазом ступають в невідомість. Так само Женя робила перші кроки у величезному холі будинку Романенка. Але вона досить швидко адаптувалася й, піднявшись сходами слідом за Ганною, з цікавістю розглядала все довкола.

– Ти житимеш у кімнаті з Катею. Але якщо не хочеш, то можемо переселити тебе у кімнату для гостей.

– Ні, якщо ваша дочка згодна, я краще буду разом з нею.

– Я так і думала, – посміхнулася Ганна.

З появою співмешканки в Катіній кімнаті нічого не змінилося, крім того, що додалося ще одне ліжко та письмовий стіл. Але кімната була настільки просторою, що ці нововведення аніскільки не потіснили Катю.

– Очманіти! – вигукнула Женя.

– Тобі подобається? – запитала Ганна.

– Я думала моя мама переборщила з рожевим у своїй кімнаті, але, як виявилося, там вона ще не досягла межі можливостей.

– Точно підмічено, – розреготалася Катя.

Вона підійшла до подруги та міцно обійняла її.

– Я так за тебе переживала, – сказала вона Жені.

– Не забувай, я з дитинства росла бур'яном, тож мене так просто не залякати, хіба що такою великою кількістю рожевого.

Ззаду почувся стриманий кашель – це Ярослав Костянтинович увійшов до кімнати та тактовно привернув до себе увагу дівчат.

– Чому ти раніше мені не зізналася, що тобі не подобається дизайн кімнати? – звернувся він до Каті.

Дівчина винувато опустила очі.

– Ось візьми, – протягнув він Каті банківську картку, – сходіть завтра до магазинів та купіть все, що забажаєте. А ти, Ганна, потурбуйся про дизайн кімнати, щоб більше вона не наводила панічний жах на дівчаток.

– Я зовсім не хотіла… – почала Катя.

– Та все я розумію, – перебив її хазяїн будинку, – і анітрохи не ображаюся.

– Прийшли гості, – повідомила покоївка, що увійшла до кімнати.

– До мене? – запитав Ярослав Костянтинович.

– Ні, це однокласники Каті та Жені. 

Заінтриговані дівчата побігли вниз сходами, але в холі побачили тільки Гліба та Марка. Молодший син Романенка упросив батька забрати його з лікарні і тепер входив до будинку, пересуваючись на милицях.

– У нас гості? – здивувався він, побачивши Женю.

– Ні, – заперечливо похитав головою Гліб. – Тепер вона житиме в нашому домі.

– А ти сміливіший, ніж я гадав, – неголосно промовив Марк, наблизившись до дівчини.

Про себе Марк повинен був зізнатися, що йому безперечно подобається ця рішуча напівкровка.

– Мені варто тебе боятися? – запитала Женя, дивлячись йому прямо в очі.

– Тільки не мене, – завірив Марк.

– Ваші друзі у вітальні, – сказала покоївка, побачивши, що дівчатка все ще в холі.

– Дякую, – Катя схопила подругу за руку та потягла геть від братів.

– Що тут відбувається? Чому Женя переїхала до нас? – запитав Марк, що все ще перебуває в невіданні.

Гліб коротко розповів, що сталося з рятівницею брата після того, як дівчина втекла з лікарні. 

– Так його! – захоплено вигукнув Марк, коли дізнався, що Гліб розквасив носа ґвалтівнику.

– А тепер на прохання психологині Женя деякий час житиме у нас, – страждально закотив очі Гліб. – В результаті ми не лише не позбулися небажаних гостей, а їх стало на одну більше.

– Тепер нам з ними точно не впоратися, – ледве стримуючи посмішку, сказав Марк.

– Це ще побачимо, – зло примружився Гліб. – Ходімо подивимося на їхніх гостей.

Він так рвонув з місця, що Марк зі своєю забинтованою ногою ледве встигав за братом. У вітальні вони побачили щонайменше дивну картину: з трьох школярів, які прийшли у гості, розмовляла тільки дівчина, хлопці мовчали. Влад був напружений. Він втупився в підлогу, ніби провинився, та іноді злодійкувато поглядав на Катю. Максим же, навпаки, не зводив з неї очей, ігноруючи Женю. Така увага дещо збентежила Катю, враховуючи, що ще нещодавно Максим не давав проходу її подрузі.

– Ти впевнена, що тут будеш у безпеці? – запитала Алла у постраждалої однокласниці. 

– Вовків боятися – у ліс не ходити, – посміхнулася дівчина. – Не хочу жити у страху.

Побачивши, що брати Каті увійшли до кімнати, Женя замовкла. Алла теж ковтнула повітря і вирішила не ставити питання, що крутилося на язиці.

– Якщо з тобою все гаразд, ми підемо, – сказала вона.

– Так швидко? – скривившись у злій усмішці, запитав Гліб.

– З Женею все гаразд і завтра вона буде у школі, тож там і наговоримося, – мужньо витримала його сарказм Алла.

Всі підлітки попрямували до виходу, тільки Максим затримався, щоб перекинутися з Катею кількома словами. Але в цей час до вітальні увійшов Ярослав Костянтинович і хлопець завмер на півдорозі. Останнім з кімнати за гостями виходив Гліб, тому, коли побачив вираз ненависті на обличчі Максима, вирішив залишитися.