Розділ 12_1

РОЗДІЛ 12
Ганяючись за оленем, не помічаєш гір

Звістка про те, що на Женю напав маніяк, вмить розлетілася по школі. Навіть перебуваючи в паралельному класі, Артем був у курсі подробиць інциденту.

– Уявляєш, а її мама шизонулась, – закінчила розповідь Юля, переповівши  однокласникові почуту історію.

Саме для цього вони усамітнилися на перерві в коридорі, всівшись на широке підвіконня.

– Ну хто б міг подумати, що в неї така стрьомна сім'я, – невдоволено похитала вона головою. – Я цю Женю навіть не помічала, поки ти не вступив до ансамблю.

– Юля, ти ж дівчина! Невже тобі її зовсім не шкода? – здивувався Артем цинізму однокласниці. 

– А з чого це я мушу її шкодувати? – Знизала плечима Юля. – І взагалі, я за прагматизм. Деякі люди самі притягують неприємності. А якщо ти будеш з ними водитися, теж загрузнеш у невдачах.

– "З ними" – це ти кого маєш на увазі? – холодно подивившись на дівчину, запитав Артем.

– Я кажу про ансамбль! – невдоволено скривилася Юля. – Зібралася купка нероб і теревенять на перервах. А все через цю тупу зірку. Любить, щоб усі навколо неї крутилися.

– Алла? – перепитав Артем. – А вона тут до чого?

– Думаєш, я не помітила, що вона на тебе поклала око? Точно хоче відбити у мене, – невдоволено підібгала губи дівчина.

– Не хвилюйся, у неї нічого не вийде, – спокійно сказав Артем. 

– Правда?! – зраділа Юля.

– Звичайно. Для того, щоб Алла могла відбити, ми з тобою маємо принаймні зустрічатися, але наші стосунки – фарс та показуха.

– То нумо зустрічатися по-справжньому, – запропонувала дівчина.

– Ми занадто різні, щоб бути разом, – похитав головою Артем. – І до того ж я не відчуваю до тебе жодних почуттів.

– Це жорстоко! – з повними сліз очима, вигукнула Юля.

– Зовсім ні, просто я, як і ти, за прагматизм, – анітрохи не зглянувшись, заявив Артем.

Юля готова була накинутися на нього з кулаками, але від цього Артема позбавив учитель української мови, що проходив повз.

– О, Артем. Ось ти де, а я тебе шукаю. Пішли зі мною, є діло.

– Добре, – вхопився хлопець за рятівний привід піти від розлюченої однокласниці.

Залишившись одна, Юля з головою поринула в почуття, що її переповнювали, і розридалася, як маленька дівчинка – голосно-голосно.

– Ти чого ревеш? – запитала її Алла.

Але замість відповіді дівчина відвернулася від суперниці. 

– А, начхати на причину. Роби, що хочеш, тільки скажи, де Артем. Не можу його знайти.

– Ненавиджу тебе! – не на жарт розлютилася Юля. Слова рудоволосої зірки ураз осушили її сльози.

– Ось тобі й привіт. З чого це раптом?

– Не вдавай, що не знаєш. Мене ти не обдуриш. Я добре розумію, чого ти домагаєшся. Артема покликав Микола Назарович, тож, якщо поспішиш, може, наздоженеш.

Юля відвернулася до вікна й не побачила зляканий вираз на обличчі Алли після сказаних нею слів. Звідки їй було знати передісторію та зрозуміти, наскільки сильно запанікувала ровесниця з паралельного класу.

Алла вбігла до класу, де зі знудженим видом за своїми партами сиділи Влад та Богдан.

– Кетер, чого стоїш у дверях? – звернулася до неї вчителька фізики. – Сідай, скоро почнеться урок. 

– Не можу, Валентино Іванівно, – похитала головою Алла, – мене послали за Богданом Сахно та Владом Кошибуцьким. У завуча до них якесь важливе доручення.

– Тоді ворушіться і не відволікайте клас.

Хлопці, які нічого не підозрювали, не поспішаючи вийшли з класу. Вже в коридорі, важко дихаючи від хвилювання, Алла повідомила новину.

– Веркалець кудись покликав Артема, – сказала вона.

У цей момент пролунав дзвінок на урок, і Влад роздосадувано вдарив себе по стегні.

– Ось тобі грець, фізичка тепер в клас не пустить, а там залишився мій мобільний.

– Мій теж, – зітхнув Богдан.

– Це неважливо. Я упродовж перерви йому постійно дзвонила, Артем не відповідає.

– А ось це зовсім погано, – стурбовано подивився на однокласників Влад. – Якщо Артем виявиться наодинці з демоном, кепські його справи.

– Ще нічого невідомо, – Алла також спробувала заспокоїти однокласників.

– У мене погані передчуття, треба терміново його знайти, – скомандував Влад. – Алло, я огляну всі кабінети в цьому ряду, ти йди уздовж тієї стіни, а ти, Богдане, візьми на себе паралельний ряд. Зустрінемось на протилежній стороні від Алли. Якщо на цьому поверсі його не знайдемо, підемо прочісувати наступний.

Узгодивши дії учні стали заглядати до кожного кабінету відведеного ним сектора. Вони відкривали двері, перепрошували у вчителя й уважно видивлялися серед учнів Артема. Так вони пройшли два поверхи, але хлопця ніде не було.