Розділ 11_3

Коли вартові приземлилася в осередку викинутої енергії, Катя стояла, притиснута грудьми до стіни. Чоловік, що полонив її, затиснув дівчині рота й, нагнувшись до її вуха, ледве чутно прошепотів:

– Я зараз тебе відпущу, а ти навіть не надумайся кричати. Кивни, якщо зрозуміла.

Дівчина кивнула і тільки-но відчула свободу, метнулася вбік й розгорнулася. Перед нею стояв Ярослав Костянтинович.

– Ви бачили?!

– Швидко надінь амулет, – скомандував він.

Від несподіванки Катя впустила окуляри, вони валялися на тротуарі неподалік інопланетянина. Чоловік простежив за переляканим поглядом дівчини, підняв амулет і протягнув напівкровці.

– Поквапся. Нам потрібно піти до того, як вартові тебе виявлять, – тихо сказав він.

Катя здивовано підвела брови, але нічого не сказала. Вона слухняно наділа окуляри. У цей момент Ярослав Костянтинович схопив її за руку й дворами потягнув до їхнього дому.

Всю дорогу вони йшли мовчки й тільки у будинку, коли міріанець відпустив її руку, Катя наважилася заговорити.

– Ви знали, хто я?

– Так, – кивнув Ярослав Костянтинович і, притуливши палець до губ, поманив її до кабінету.

На ватяних ногах дівчина пішла за ним.

– Ви мене вб'єте? – пригнічено запитала вона, вже знаходячись в кабінеті.

– Якби хотів, давно це зробив, – м'яко посміхаючись дівчині, відповів Романенко старший.

– То ви давно все знаєте?! – здивувалася Катя.

– Ще до того, як ви переїхали сюди. Навіть більше… Я дізнався про тебе ще до знайомства з твоєю матір'ю. Або… правильніше казати тіткою.

– Як це можливо?

– Що ж, настав час розкрити карти.

Ярослав Костянтинович опустився у крісло за столом й жестом запропонував Каті сісти на дивані. Він відчував, що дівчина все ще боїться його, а тому вказав на місце на деякій відстані від себе, де вона почуватиметься захищенішою.

– На відміну від ангелів, міріанці не такі фаталісти, але після зустрічі з однією провидицею я повірив у долю, – почав він. – Багато того, що вона передбачила, відбулося й продовжує здійснюватися. Рік тому, коли вона сказала мені, що я захищатиму напівкровку, я не повірив. Щоб завоювати мою довіру, провидиця передбачила, що буде зі мною найближчими днями, і все сталося саме так, як вона казала. Після цього я став прислухатися до її одкровень.

– Звідки ви знаєте, що я саме та, кого вам слід охороняти?

– Нескладно було здогадатися. Мені передбачили, що у певний день до мене на роботу прийде красива жінка й робитиме все, щоб завоювати мою прихильність. А її дитина – та напівкровка, яку мені судилося оберігати.  

– Тоді виходить, ви не любите тітку Ганну, а просто підіграєте їй? Ви вдаєте, ніби піддалися на її хитрощі?

– Знаючи про її обман, я тримався з останніх сил: намалював собі образ злодійки, що спокушає мене, щоб потім нахабно використати. Але її щирість, чистота та доброта зруйнували побудовану мною стіну. Якоїсь миті я перестав чинити опір і просто насолоджувався спілкуванням з нею. 

Катя полегшено зітхнула. Ярослав Костянтинович у черговий раз посміхнувся.

– Коли я вперше тебе побачив, засумнівався у словах провидиці. Ти здавалася звичайною заляканою дівчинкою. Ніщо не видавало напівкровку.

– А сьогодні ваші сумніви розвіялися?

– Не сьогодні, набагато раніше. Я був в тому місці, де ти очищала батька-пияка свого однокласника. Нехай я не можу бачити демонів, але силу, яку ти використовуєш, і бачу, і відчуваю. Мушу сказати, що ні з чим подібним раніше не стикався. Ти просто унікум якийсь! – захоплено завершив він. 

– Дивно все ж таки, якщо ця провидиця так багато вам розповіла, чому тоді не попередила про вчорашню небезпеку?

– Помиляєшся, я отримав від неї письмове послання. Вона дала його в останню нашу зустріч і сказала, щоб я відкрив конверт, коли Ганна розповість таємницю вашої сім'ї.

– Ви говорите про той день, коли зателефонував мій батько?

– Саме так. Ганна розповіла, як її брат ні з того ні з сього збожеволів і вирішив убити свою дружину та дитину.

– Мама взяла удар на себе. Саме завдяки цьому мені вдалося втекти, – сумно сказала Катя. 

Вона вже не плакала, згадуючи події тих днів. Було стільки сліз пролито, безсонних ночей пережито і страхітливих снів побачено, що Катя просто втомилася жаліти себе. Минуле повинне залишитися у минулому.

– Гадаю, він дізнався, що твоя справжня мама – інопланетянка, а ти напівкровка, і не зміг цього прийняти.

– Але чому люди так реагують? Ми ж не зробили їм нічого поганого.

– Це їхня природа побоюватися всього, що відрізняється від них. Люди відчувають загрозу й бояться, що через зовнішню схожість не зможуть відстояти свою територію. У них дуже сильний тваринний інстинкт.

– Але чому люди проти ангелів? Вони ж частини одного цілого.

– Ти, звісно, чула такі слова: людина – цар звірів, володар світу, творець історії.