Розділ 10_3

Було далеко за північ, проте Глібу зовсім не хотілося спати. Тривога, що витала в підвальному приміщенні ресторану, тримала в тонусі всіх присутніх. Катя мовчки сиділа за столом, перетворившись на статую, та пильно спостерігала за кожним жестом інопланетян, що оточували їх.

Якоїсь миті вартові, які сиділи ближче до виходу, стрепенулися й мало не витягнулися по команді "Струнко!". До приміщення увійшла Олена у супроводі тих самих міріанців, які були з нею в момент приходу Гліба та Каті.

– Що з моїм братом? – одразу ж вибіг їй на зустріч Гліб.

– Пробач, – дівчина винувато опустила очі.

– Що ви з ним зробили?! – прогарчав юнак, стиснувши руки в кулаки.

– Я цього не хотіла. Так не мало статися. Я помилилася, – бубоніла вона собі під ніс.

– Він живий? – запитав Гліб, схопивши Олену за плечі та з силою стиснувши пальці.

Дівчина зойкнула від болю.

– Ослаб хватку, дурень! – вдарив Орест по руці суперника. – Твій брат у лікарні, а ми приїхали, щоб відвезти тебе до нього.

Олена мала необережність поглянути у вічі свого колишнього хлопця й отримала потужний потік люті, злості та ненависті. Здавалося, що в цей момент Гліб готовий був розірвати кожного, хто встане на його шляху.

– Лікарі сказали, що він вже поза небезпекою, але Марк втратив багато крові, тому тобі краще поквапитися.

Гліб рвонув з місця, забувши про Катю та свою колишню, яка заманила його сюди. Йому не потрібно було пояснювати, де зараз знаходиться Марк. Є лише одне місце, куди міріанці без страху бути розкритими можуть звернутися по допомогу. Туди Гліб й помчав на автомобілі, який з вечора стояв припаркованим біля ресторану. 

Катя зрозуміла, що їй доведеться самій діставатися дому. Але спочатку потрібно непомітно втекти з ресторану, скориставшись загальною метушнею міріанців. Найголовнішою перешкодою була Олена зі своїм хлопцем. Вони стояли біля самого входу й захоплено про щось розмовляли, тому навіть не помітили, як Катя прошмигнула повз них.

Проте вона помилялася. Орест помітив дівчину й простежив поглядом, як вона йде геть алеєю.

– Дивно, – задумливо вимовив він.

– Що саме? – запитала  Олена.

– Пам'ятаєш, ти мене запитувала про дерева?

– Так, звичайно. 

– Багато хто з наших недооцінює людей, а вони з усіх нас найбільше пов'язані з землею. Всі люди без винятку так чи інакше взаємодіють з природою. Наприклад, он та дівчина, яка була з Глібом, вона особлива.

– Що в ній такого особливого? – запитала Олена. 

– Вона йде тополиною алеєю й підживлюється енергетикою навколишніх дерев. Тільки люди, що мають екстрасенсорні здібності, можуть так робити. До того ж я відчуваю, що на ній амулет з осики, а ти ж пам'ятаєш, що я розповідав про це дерево?

– То вона взаємодіє з деревами?

– Тільки з одним видом. Осика має ще іншу назву: тополя тремтяча.

– Ох, не подобається мені ця дівчинка. Підемо за нею, – скомандувала Олена. – Цікаво дізнатися, що вона приховує.

– А що, якщо вона просто пішла додому?

– Посеред ночі? Сама? Інша викликала б таксі.

Орест знизав плечима та пішов за Оленою по тополиній алеї. Вони йшли за дівчиною до самого будинку Романенка, тримаючись на такій відстані, щоб залишатися непоміченими. Проте Катя відчула стеження й поступово прискорювала крок, а потім побігла. Зупинилася тільки біля будинку, коли побачила Ганну та Ярослава Костянтиновича, що виходять з автомобіля.

– Катю, з тобою все добре? – обійняла Ганна дівчину. – Чому ти у такий час на вулиці й одна?

– Мене хтось переслідує, – мало не плачучи від страху, відповіла Катя.

Ярослав Костянтинович подивився убік, звідки Катя прибігла, й побачив двох міріанців, що наближалися.

– А ви тут що робите? – запитав у них Романенко старший.

– Просто Катя так несподівано пішла, що ми не встигли дати їй провідників. Ось самі й поспішили за нею, – виправдовувалася Олена. – Ви ж в курсі, що тут сталося?

– Звичайно, все знаю, тому терміново й повернувся, – ствердно кивнув Ярослав Костянтинович.

– А що сталося? – запитала Катя.

– В нашому районі молодіжні банди з’ясовували стосунки. Я дуже хвилювався, щоб сини з їх гарячими головами не втягнулися в це, – вигадав Романенко старший пояснення для нових членів родини.

– Так ось через яку термінову справу ми повернулися, – з розумінням кивнула Ганна. – А я вірила, що це одне з найспокійніших міст країни.

– Коли у молодих кров вирує, цього не уникнути. Гаразд, Ганно, бери доньку та йдіть у будинок, а я подякую друзям, які проводили Катю.

Ганна взяла дочку за руку з наміром відвести її до будинку. 

– Стривайте! – гукнула їх Олена. – Забула повернути тобі та Глібу мобільні. Постійно у мене в сумці дзвонили.

Катя мовчки забрала гаджети. І як їй не хотілося почути продовження розмови господаря будинку з гостями, в неї не було приводу залишатися, і Каті довелося піти в будинок.