Розділ 10_1

РОЗДІЛ 10
І мудрець помиляється

– Артеме, де ти ходиш! – з грізним виглядом зустріла сина Віра. – Коли я тобі телефонувала, ти ж мені коли сказав, що прийдеш?!

– Мама, я не винен, мене утримували в заручниках.

– Що?! Хто? – перелякано подивилася вона на сина.

– Якось пожартував з Юлі, вона дуже сильно образилася і тепер зробила з мене персонального раба. Мало того, що зобов'язала додому проводжати й дорогою заглядати в різні кафешки, так сьогодні ще потягнула з собою до магазину. Тепер точно знаю, що ні за що на ній не одружуся.

– Ти спочатку школу закінчи, а потім про одруження говоритимеш.

– Віра, ти додзвонилася Романенкам? – запитав батько Артема, що квапливо спускався сходами.

– Ярослав зі своєю нареченою в іншому місті, а сини не відповідають на дзвінки й повідомлення досі не переглянуті. І вдома, схоже, нікого немає, навіть слуг.

– Дуже дивно, – сказав Ігор Петрович, набираючи чийсь номер телефону.

– Мамо, а що сталося?

Жінка не встигла нічого сказати, оскільки відволіклася на розмову чоловіка телефоном.

– Докладайте, що у вас там, – скомандував Ігор Петрович. 

Він довго слухав чиюсь розповідь і з кожною секундою змінювався в обличчі. Від хвилювання вартовий ангелів почервонів і нервово покусував нижню губу.

– Все так погано? – похмуро уточнив він. – Тримайтеся, скоро прибуде підмога.

Батько закінчив розмову й стурбовано глянув на сина.

– Справа в демонах, я правий? – здогадався Артем.

– Підемо на горище, – скомандував батько.

Не ставлячи зайвих питань, Артем підкорився наказу. Його охопило хвилювання, що переповнювало всіх, але також було внутрішнє емоційне піднесення. Це буде його перша битва, і якщо судити за словами собачника, він наймолодший з ангелів, який боротиметься нарівні з дорослими.

– Артеме, підійди ближче до дзеркала, – поманила його рукою мама, коли вони опинилися на горищі.

Нічого не підозрюючи, Артем наблизився до свого зображення в поверхні з золота та бронзи. Це старовинне венеціанське дзеркало було предметом гордості матері, яке вже декілька століть переходить у їхньому роді по жіночій лінії. 

– Підійди ще ближче, – скомандувала мама.

Артем впритул наблизився до величезного дзеркала заввишки два метри й не менше півтора метра завширшки. Віра подала знак чоловікові, що стояв позаду сина, і той штовхнув хлопця прямо в дзеркало. Втративши рівновагу, Артем пройшов крізь дзеркальну поверхню, немов через тонкий шар густої хмари, й опинився точно в такій же кімнаті, де залишилися батько та мати.

– Артеме, а тепер слухай уважно, – скомандувала мама. – Тобі доведеться побути тут деякий час. Вибратися зі задзеркалля самостійно ти не зможеш, але й демони тебе не дістануть. 

– Мамо, тату, ви не можете зі мною так вчинити! – крикнув у розпачі Артем. – Я вже не дитина!

– Так ти будеш у безпеці, – погладжуючи дзеркальну поверхню, промовив батько.

– А що, якщо я залишуся тут назавжди? – злякався хлопець.

– Навіть якщо ми загинемо, тебе звільнять родичі. Таким чином не одно покоління було врятовано, – заспокоїв його батько.

– Але я не хочу просто тут відсиджуватися! Я хочу бути поряд з вами! Тату, згадай, як я нещодавно завалив ската.

– Ти ще не готовий до серйозної битви, – відповів Ігор Петрович. – Сьогодні вже пролилася перша кров. Ми втратили друзів, і я не хочу втратити тебе. 

– Стривайте, – зупинив Артем батьків, які зібралися йти. – Я хочу зателефонувати Каті, вона ж теж може бути в небезпеці.

– Це не твоя турбота, а сусіда Романенка.

– Ви ж самі сказали, що Ярослав Костянтинович далеко, а Марк та Гліб не сприймають її як сестру, оскільки вона людина.

Аргумент був цілком вагомим, і Віра кивнула на знак згоди, подивившись на чоловіка.

– Звідти твій телефон не ловить, диктуй номер, я їй зателефоную, – сказала мама.

Вона набрала продиктований сином номер, але телефон дівчини був поза зоною досяжності.

– Артеме, якщо у Кати та її братів телефони поза зоною, значить, вони десь разом, – заспокоїв сина Ігор Петрович. – Батьки поїхали, ось вони й вирішили повеселитися, навіть слуг відпустили.

– Точно, – підтримала чоловіка Віра. – Сам знаєш, кіт з будинку – миші в танок!

– Але у мене погане передчуття. Дівчина може постраждати через безглуздих братів.

– Я знаю, що у вас давня ворожнеча, – сказав Ігор Петрович. – Тобі складно в це повірити, але вони хороші хлопці та захистять сестру.

– Вони не ангели, їм плювати на людей, – наполягав Артем.

– Добре, синку, – приклала долоню до дзеркальної поверхні Віра. – Я особисто проконтролюю, щоб ця дівчинка була у безпеці.

Артем намагався заперечувати далі, але батьки більше його не слухали та швидко залишили горище.