Розділ 7_1

РОЗДІЛ 7
Сильний сокіл ховає кігті

Катя зробила настільки потужний викид енергії, що відразу ж до місця події, немов метелики на світло, з усіх боків позлітались світлі та темні ангели. Не минуло й пів години, як біля останків паразита приземлилося до двадцяти представників крилатого виду. Якщо враховувати, що кількість ангелів, які мешкають в периферійному місті, невелика, можна сказати, що на вулиці зібрався цілий натовп. 

Попри спонтанний збір, усі діяли за відпрацьованою схемою. Хтось досліджував вікна довколишніх будинків, чи не спостерігають за ними люди. Світлі ангели з лікувальними здібностями перевіряли стан людини, яка стала жертвою паразита. Темних же цікавила тварюка, що померла і лежить біля свого носія.

– Хто це його завалив? – запитав темний ангел, який спустився останнім.

– Ось, – гордо поплескав сина по плечу Ігоря Петровича. – У нас новобранець.

– Твій хлопець вже розкрив крила?! – здивувалися ангели такому ранньому дорослішанню. 

– Коли це сталося? – запитав темний ангел, оглядаючи тендітного хлопця, який зумів у першому ж бою знищити хоча й дрібного за розмірами, але досить сильного супротивника.

– Пару тижнів тому, коли був у лікарні, – збрехала мама.

– Чого ж ви досі мовчали? – посміхнувся двадцятирічний юнак, який жив неподалік і частенько заглядав в клініку Ігоря Петровича з численними вихованцями. Як заводчик собак він не лише постачав своїх вихованців до охоронних структур, але й був завзятим захисником чотирилапих. Маючи неймовірне чуття знаходити покинутих тварин, він мав здатність емоційно зв'язувати врятованих дитинчат з новими власниками. І їхній тандем ставав настільки міцним, що такому єднанню могли позаздрити деякі батьки, які не ладнають з нащадками.

– Не те щоб ми приховували, – невдоволено поморщився Ігор Петрович, відповідаючи на запитання сусіда, – просто думали, що йому ще не час залучатися до дорослих справ.

– Між іншим, арабський полководець Імадуддін Мухаммад ібн аль-Касім ас-Сакафі [4] командував армією в 17 років, – чухаючи перенісся, як би між іншим сказав ангел-собакар. – Історія знає багато юних полководців. Наприклад, Октавиан Август...

– Цей екскурс в історію мій дуже розумний колега почав до того, – звертаючись до Ігоря Петровича, перервав світлого ангела той, хто прилетів останнім, – … якщо у хлопця є такий яскравий талант, не варто звертати уваги на вік. Твій син цілком може битися на рівних, стоячи пліч-о-пліч з дорослими.

– Артем багато що може, – затулила собою сина Віра. – Але я як мати маю право вимагати, щоб він залишався осторонь принаймні до закінчення школи.

– Спершу ми вивчимо справу, дізнаємося про всі подробиці, а потім вирішимо подальшу долю хлопця, – сказав старший зі світлих ангелів. 

Він очолював вартових і був безпосереднім начальником патрульної служби у батька Артема. Поважний вік чоловіка видавали лише рясна сивина та зморшкувате обличчя. Але навіть з віком Святослав Олегович не втратив неабияку силу, яку отримав при народженні як особливий талант.

У цей момент Артем до кінця усвідомив: весь цей час, коли сердився на батьків, що вони нав'язують йому майбутнє, не знав найголовнішого – вони й самі в полоні порядків, які панують в товаристві ангелів. Артем не владний над своєю долею й не може жити так, як йому хочеться, а тим більше вибирати шлях, слідуючи пориву душі. Всі ангели заручники боргу, вони живуть заради захисту людей від демонів та інших паразитів, що підступно діють нишком.

– Все, що міг, Артем вже зробив, – сказав Ігор Петрович. – Синові завтра до школи, тож ми підемо.

Ніхто не став їм перешкоджати. Батьки взяли Артема за руки й здійнялися разом з ним в небо. Підліток ще раз глянув у бік кущів, де мали ховатися однокласники, але нікого не побачив, хоча точно знав, що Богдан, Катя та Женя все ще там. Принаймні, є надія, що навіть без окулярів ніхто з ангелів не виявить напівкровку, яка володіє такою потужною силою, що захопила навіть воїнів, які багато чого бачили у своєму житті. 

Додому Артем повернувся тільки о другій годині ночі. На щастя, батьки не мучили розпитуваннями та на якийсь час дали йому спокій. Дуже довго хлопець просидів у своїй кімнаті на підвіконні, спостерігаючи за вікнами Каті. Вона так і не прийшла додому, та цього слід було і очікувати: без свого амулета дівчина не повернеться до лігва ворога.

Вже не вперше Артем пошкодував, що не має телефону сусідки. Щоразу, як він хотів обмінятися з Катею номерами, ніяк не знаходив відповідного приводу. Зараз же терміново потрібно дізнатися, де вона може ховатися, поки дівчину не виявили вартові ангелів або інопланетян.

– Юля, привіт, – зателефонував він однокласниці.

– Артеме, ти? – сонним голосом відповіла дівчина.

– А ти що, мене вже не впізнаєш? – спробував він відбутися жартами.

Але заспана дівчина не була налаштована на милі бесіди посеред ночі навіть з коханим. До того ж ще не забулася нещодавня образа.

– Гаразд, скажи мені номер Влада і я від тебе відстану.

– Ти на годинник дивився?! – обурилася Юля.

– Це терміново, – спокійно відповів Артем.