Розділ 6_1

РОЗДІЛ 6
Свій своєму мимоволі брат 

– Чому ви всі стоїте тут замість того, щоб йти здавати аналіз крові? – запитав Роман Вікторович в учасників гурту, знайшовши їх біля студії. 

– Ми зараз підемо, – відповів за всіх Влад.

– Ось зараз і йдіть, – зробив учитель наголос на другому слові.

Учні нерішуче переглянулися, але так і не зрушилися з місця.

– Я що, незрозуміло висловився? – запитав класний керівник. – Живо всі за мною!

Загнані в кут діти змушені були підкоритися та слухняно піти за Романом Вікторовичем. Женю так і не встигли посвятити в суть проблеми, тому вона спокійно йшла до актової зали. Аллу ця процедура зовсім не хвилювала. Тільки Влад та Катя, взявшись за руки, ступали з усвідомленням, що, швидше за все, це їх остання дорога. 

Артем побачив групу біля входу до актової зали, але ніяк не міг перешкодити їхньому відчайдушному вчинку. Першою до столу підійшла Алла й спокійно простягла руку медсестрі. Та звірилася зі списком, швидко зробила необхідні маніпуляції та приготувалася прийняти наступну школярку. Нею виявилася Женя. Артем підійшов до сусіднього столу, минувши чергу, й голосно застогнав, коли медсестра взяла його руку.

– Невже такий дорослий хлопець боїться уколів? – засміялася дівчина-ангел у білому халаті. – Я ще навіть нічого не зробила. Спочатку перевіримо, хто ти у нас?

Вона заглянула в список і побачила прізвище Артема, поряд з яким стояла галочка.

– Артем Ходоренко, правильно? – заспокоїлася вона, оскільки відразу визначила в нім побратима по виду.

– Так, – підтвердив учень. – Тільки не боляче коліть. У мене все так повільно гоїться. А я ж музикант, не зможу потім грати на гітарі. Стривайте! Давайте краще ліву руку. Ні! Хай так і буде, коліть праву.

– Та що ти так переживаєш? Я зроблю все акуратно, ти навіть не відчуєш.

– Ай, боляче! – крикнув хлопець.

– Та я ще не вколола! – засміялася дівчина, поглянувши на напарницю, яка за сусіднім столом проводила маніпуляції з рукою Жені. – Хто б міг подумати, що такий симпатичний та міцний на вигляд хлопець виявиться боягузом.

– А що, дресувальник тигрів не може боятися мишей? – образився Артем.

– Готово, – засміялася медсестра. – Йди вже, дресувальник.

Артем відійшов від столу й поглянув на Женю. Завдяки його виставі вся увага медсестер була звернена на нього, а тому дівчина опинилася в тіні та уникла ретельного візуального аналізу. Тепер є висока ймовірність, що ангелові-напівкровці вдалося пройти перевірку. Навіть він, кілька років перебуваючи поруч із нею, не розпізнав у дівчині її сутність. Можливо, і зараз вона змогла зберегти свою таємницю.

Тепер залишалася одна проблема – Влад та Катя, оскільки в їх венах тече інопланетна кров. Ангела-напівкровку, як й чистокровного ангела по крові не виявлять, а от міріанців – напевно. Необхідно щось вигадати до того, як їх кров відправлять на первинний аналіз.

– І чого ти так боявся? Зовсім не боляче, – потираючи вколений палець, зарозуміло пирхнула Юля. – Мені за тебе навіть соромно було.

– Йди за мною, – скомандував Артем.

– Куди ти мене тягнеш? – Юля спробувала чинити опір, але однокласник був непохитний.

– Тихо! Ходімо в медпункт, – потягнув він її за собою.

На виході вартові інопланетян перевіряли відмітини на пальцях, і тільки переконавшись у проходженні тестування, випускали з зали. Оскільки у Артема та Юлі з цим все було гаразд, їх безперешкодно пропустили. 

Вже в коридорі, побачивши Богдана, Артем гукнув його.

– Ти здав кров?

– Так, – відповів Богдан. – А що?

– Потрібно здати ще раз.

– І я? – здивувалася Юля.

– І ти, – відповів Артем.

– Не буду! – Юля склала на грудях руки й, ставши в позицію "ноги на ширині плечей", показала всім виглядом, що не зрушиться з місця. 

– Зрозумійте, ваша кров може врятувати комусь життя, – Артем з благанням в очах подивився на друзів.

– Я не проти, – знизав плечима Богдан.

– Не треба так перебільшувати, – надула щоки дівчина.

– Я говорю цілком серйозно, – відповів Артем.

– Гаразд, здам, але за умови, що ти мені розповіси правду, – примружилася вона, очікуючи почути цікаву історію.

– Пам'ятаєш інцидент, який стався з тобою минулого року, коли ми їздили на екскурсію до Полтави?

Дівчину аж пересмикнуло від неприємних спогадів.

– А до чого тут це? – зиркнула вона на Богдана, який уважно слухав їхню розмову. 

– Тобі буде приємно, якщо я комусь розповім твій секрет? Впевнений, що ні. Ось тому я нікому не розкрию твою таємницю так само як і таємницю іншої людини.

– Якщо моя кров насправді може комусь допомогти, я згоден здати й вдруге, – сказав Богдан.

– Гаразд, мені теж не шкода кількох крапель крові на благо, – невдоволено підібгала губи Юля.