Розділ 5_2

Спостерігаючи здалека за Катею та її супутником, Артем не очікував, що завдяки новенькій вже другий учень з їхньої школи розкриє свою таємницю. 

– "У цієї дівчини просто талант опинятися в потрібному місці в потрібний час, – подумав він. – Але як так сталося, що ці підлітки змогли затесатися серед звичайних людей і вартові не знають про їх існування"? 

Багато разів батько казав Артему, що цього року в старшій школі, крім нього, не буде ані ангелів, ані міріанців. Але на противагу його словам Катя виявила по одному представнику кожного виду. Спантеличений цим питанням Артем повернувся додому.

– Чому так пізно? Кудись ходив? – запитала мама, яка зустріла його у вестибюлі.

Вона якраз збирала медичну сумку, а в окремий бокс поклала ласощі для котів.

– Йдеш допомагати татові? – проігнорував Артем її запитання.

– Ні, спробую знайти Валенту. Швидше за все вона поранена, якщо досі не повернулася додому, – відповіла Віра, упакувавши всі речі. – Але ти так і не відповів, чому затримався?

– У нас після уроків була репетиція ансамблю. Незабаром День вчителя, от і попросили виступити.

– Правда?! – здивувалася жінка. – Мій син і так був крутим, а тепер і зовсім стане зіркою школи!

– Не думаю, – Артема зовсім не тішив мамин оптимізм.

– Ось побачиш, ви чудово виступите, я це відчуваю.

– У тебе немає дару передбачення, – скептично скривився він словам Віри.

– У мене є щось важливіше, а саме те, що властиво тільки матерям – віра в дітей. У тебе все вийде, – Віра ніжно посмикала довгий чубок сина.

– Мамо, скажи, а ми можемо приховувати свою сутність?

– Це заборонено, – збираючись піти, відповіла вона.

– Отже, це можливо?

– Хіба що за допомогою амулета, але так робить тільки той, хто порушив закон та ховається від вартових. Наскільки мені відомо, ще нікому не вдавалося переховуватися довго.

– А може бути таке, щоб вартові взагалі не знали про існування ангела?

– Ні. Такого не буває. Кожен ангел на обліку, будь то світлий або темний.

– А у міріанців так само?

– Так. Їх ще менше, ніж нас, тож простіше контролювати.

– А може бути таке, щоб вартові не знали про напівкровку, наприклад, дитину міріанця та ангела?

– У міріанця та ангела не може бути дітей. Дарма що міріанці зовні схожі на нас, як тобі вже говорила Тетяна Василівна, фізіологічно вони відрізняються.

– Але ж з людьми у них можуть бути діти?

– Здається, я зрозуміла, чому ти завів цю розмову. Через нашого сусіда та його шлюб з людиною, я права?

Мовчання Артема було підтвердженням її припущення.

– Ярослав Костянтинович не планує мати дітей з цією жінкою. Його словам можна вірити, адже він вартовий міріанців, як і твій батько вартовий ангелів. 

– Мій батько?! – здивувався Артем.

– Ти ж хотів знати, чим ми займаємося? Гадаю, настав час, коли ти почав ставити такі питання.

– А що, якби це був не наш сусід, а хтось інший порушив правила?

Віра пильно подивилася на сина, міркуючи, чи говорити йому всю правду, чи почекати ще деякий час.

– За порушення плата дуже висока – життя дитини.

– Але чому?!

Артем не міг повірити, що світлі ангели можуть бути такими жорстокими й здатні вбити ні в чому не повинне немовля.

– Такі діти – ідеальне вмістилище для демонів, – відповіла Віра і завмерла після цих слів, приголомшена здогадкою. – Так ось що вони шукають! Чаша – це дитина!

Вона схопилася з місця і, забувши про медичну валізку, побігла до дверей.   

– Обов'язково поїж і залишайся сьогодні вдома, – обернувшись, сказала вона синові, одночасно набираючи номер на мобільному.

– А ти куди? – крикнув він навздогін.

Але Віра вже вибігала з будинку і не чула питання Артема. Набраний нею номер відповів, і останнє, що почув юнак перед закриттям нею дверей, так це як вона сказала комусь: "Загальний збір".

Надвечір поступово почали підтягуватись всі члени сімейства Романенко. Першими прийшли Марк та Гліб, буквально пів години опісля з роботи повернулися Ярослав Костянтинович та Ганна, ще трохи пізніше у двері подзвонила жінка, приїзду якої так боялася куховарка Настя.

– Шурочка, привіт! – зустріла гостю Ганна, випередивши покоївку Лілю, жінку років сорока, яка завідувала першим поверхом.

– Тітонько Ганна, я навіть уявити не могла, що ви живете в такому шикарному будинку! – захоплено оглядала хол двадцятип'ятирічна дівчина. – Тут навіть прислуга є!

Ліля скривилася від такої нетактовності: неприємно, коли тебе оглядають як музейний експонат.

– Ви прийшли саме вчасно. Зараз подаватимуть вечерю, – відповіла вона гості.