Розділ 4_3

Всупереч переживанням жалісливої посудомийниці наступного дня у Жені не було кріпатури м'язів рук. Однак проблема все ж таки виникла: через те, що вона поспала лише кілька годин, ледве висиділа перший урок. Другим уроком в розкладі була інформатика. Кожну нову тему дивакуватий викладач незмінно викладав, дивлячись на стіну позаду учнів, завдяки чому усі могли робити все, що їм заманеться. Проте щотижневі самостійні та регулярні контрольні постійно тримали клас в тонусі. Навіть попри дивну манеру викладання матеріалу, викладачеві була гарантована повна увага з боку учнів. Цього разу Женя єдина вибилася із загальної маси, завалившись на парту і міцно заснувши. Не розбудив її і дзвінок на перерву.

– Що це з нею? – запитав Влад, схилившись над дівчиною.

– Вчора влаштовувалася на роботу, – відповіла Катя. – Ймовірно, співбесіда пройшла успішно.

– А що за робота? 

Катя знизала плечима.

– Ви ж подруги! Невже вона тобі нічого не розповіла?

– Ми з нею попрощалися біля арт-бару. Швидше за все, там щось знайшла. Було оголошення, що потрібні офіціантки, але їй же немає вісімнадцяти. Не думаю, що взяли туди на роботу.

– Та дайте ж людині поспати, що ви розшумілися у неї над головою, – обурений Максим відштовхнув Влада від парти Жені.

– Що це було? – здивувався Влад, дивлячись на Катю. – Його що, муха цеце вкусила і від цього він дивовижним чином подобрів?

Однокласник ніяк не відреагував на саркастичне висловлювання й усівся на своє місце. Пролунав дзвінок на урок, і до аудиторії увійшов класний керівник.

– Романе Вікторовичу, у нас зараз за розкладом фізика, а не історія, – сказав один з учнів, що сидів за першою партою.

– Я знаю, але Валентина Іванівна захворіла, тому я на заміні.

Тут же з усіх боків почулися вигуки.

– Так це правда, що фізрук через неї вирішив з даху сплигнути?

– Що, тепер відчуває провину й боїться людям в очі дивитися?

– Ось ви всі такі, жінки, до крайнощів чоловіків доводите!

– Тиша у класі! – постукав по столу вчитель. – Відкривайте підручники з історії та почнемо урок.

Роман Вікторович подобався учням за відкритість, веселу вдачу та дружнє ставлення до всіх без винятку. Звичайно, він бував й суворим, але справедливим. Якщо у нього і траплявся поганий настрій, лише в окремих випадках. Тоді навіть найзапекліший хуліган знав, що Романа Вікторовича краще не діставати. Саме тому всі без особливих заперечень закрили на комп'ютерах підручники фізики та приготувалися слухати вчителя.

Катя зненацька відчула найсильніший прилив страху. Спочатку не могла зрозуміти, звідки цей панічний жах, але, подивившись на всі боки, побачила Богдана, що уткнув погляд в поверхню парти. Він буквально зіщулився на стільці й притис руки розкритими долонями до поверхні столу. Від напруги у нього навіть з'явився піт на лобі. Катя помітила, що кожного разу, коли Роман Вікторович проходить по ряду повз Богдана, він мимоволі заплющує очі та опускає голову.

– Так от кого він боїться! – почула вона шепіт Жені, що несподівано прокинулася.

Дівчатка багатозначно переглянулися й обидві втупилися на Богдана.

 – Ні! – крикнув Максим, намагаючись відхилитися від мухи. Не втримавшись на стільці, він з гуркотом упав на підлогу.

Катя подивилася на Женю, але та похитала головою, мовляв, вона тут ні до чого.

– Максиме, я не думав, що у такого здорового хлопця є страх перед невинними комахами, – посміхнувся Роман Вікторович. – Тепер я розумію реакцію слонів на мишок.

– Це загальна помилка через висловлювання римського філософа Плінія в 77 році до нашої ери, – поправляючи окуляри на переніссі, авторитетно заявив відмінник, що сидів на першій парті, та був незмінним старостою класу. Він ніколи не упускав можливості блиснути ерудицією.

– Слони не бояться мишей, але…

– Кров! – крикнула дівчина, що сидить позаду Максима.

Коли той падав, головою зачепив стілець сусідської парти й тепер, масажуючи забите місце на потилиці, виявив кров на пальцях.

– Так, усім залишатися на місцях, – скомандував класний керівник, допомагаючи Максиму піднятися. – Йти зможеш?

Той ствердно кивнув і відразу скривився від болю.

– Ми з Коротковим йдемо в медпункт, а ви… щоб у мене тут тихо сиділи! Зрозуміли?

Роман Вікторович пригрозив вказівним пальцем і, підхопивши Максима під руку, вийшов з ним з класу. Катя та Женя одразу ж схопилися з місць і підбігли до Богдана, який ще перебував у шоковому стані. 

– Треба поговорити, – потягнули вони за руки його з класу.

– Ви куди? – запротестував староста. – Учитель же чітко вказав, щоб сиділи в класі.

– Їм дуже треба розв’язати важливе питання, – замість дівчаток відповів Влад.

– А ти куди? – не угамовувався староста.

– Забезпечу їм охорону та прикриття.

Влад поспішив вийти з класу слідом за однокласниками, щоб не упустити їх з виду. Женя та Катя потягнули Богдана, який відчайдушно чинив опір, сходами на верхній поверх. Біля замкнених дверей на дах він почав ще активніше пручатися.