Розділ 4_2

Женя навіть не очікувала, що з Катею буде так легко та весело. Новенька із захопленням п'ятирічної дитини оглядала красиві місця у місті, які показувала подруга. Їй подобалися вузькі вулички у центрі, будинки, на стінах яких рясніли арти. Притягували погляд прикрашені дизайнерами вітрини магазинів та кафе, паркові алеї й стоянки мотоциклів та машин, пам'ятники на площах з сувенірними крамницями й місця збору неформалів. Катя пригостила подругу "вуличними" млинцями з грибами та куркою, Женя купила по морозиву й лимонад. У спілкуванні було відчуття легкості та невимушеності, ніби вони багато років знали одна одну.

– Тут нам доведеться закінчити прогулянку містом, – сказала Женя, зупинившись біля улюбленого клубу студентів інституту мистецтв.

– Але ще так рано?! – Катя подивилася на наручний годинник.

– У мене несподівано з'явилася важлива справа.

Женя вказала на невелике оголошення на склі клубу: "Потрібні офіціантки".

– Кишенькові гроші ніколи не завадять, – посміхнулася дівчина.

– Тоді бажаю тобі успіху!

Дівчата попрощалися, і Женя увійшла до клубу. Хостес вказала, де знаходиться кабінет директора, який ухвалює рішення з питань персоналу.

– Я з приводу роботи офіціанткою, – сказала Женя, увійшовши до вказаних дверей.

– Дитина, скільки тобі років? – змірявши її поблажливим поглядом, запитав гладкий чоловік років сорока, смаглявий зі світлими, але майже африканськими кучерями. Це все, що дівчина встигла розгледіти, оскільки після першого ж запитання втупилася в маленькі та пухкі руки директора.

– Вісімнадцять, – збрехала дівчина.

– А якщо я перевірю?

– Сімнадцять, – вона тільки на мить поглянула в очі директора й знову винувато опустила голову.

– Школярка?

Женя кивнула, не відриваючи погляду від підлоги.

– І ти думаєш, я найму розносити алкоголь школярку?!

Вона подивилася на директора, але не побачила в його погляді очікуваного гніву, швидше заклопотаність.

– Мені дуже потрібна робота, я згодна на будь-яку.

– І підлогу згодна мити? – глузливо скривившись, запитав директор.

– Так, – рішуче відповіла дівчина.

– Ну, прибиральниць у нас вистачає, а от посудомийниці помічниця не завадить.

– Я згодна! – не вірила в успіх Женя.

– Оплата погодинна. Тільки працюватимеш без оформлення. Якщо прийдуть з перевіркою, ти прийшла у гості до тітки. Зрозуміла?

– Так.

– І ще, – він задумливо глянув на дівчину. – Живеш далеко?

Женя здивовано подивилася на директора, не розуміючи, до чого таке питання.

– Клуб працює до останнього відвідувача, тож твій робочий день може закінчитися глибокої ночі. Громадський транспорт вже не ходитиме.

– А-а-а, – полегшено видихнула вона. – Недалеко. Пару кварталів, можу й пішки дійти.

– А чи не страшно вночі? – усміхнувся чоловік.

– Я не з полохливих.

Директор благодушно подивився на таку безневинну й водночас рішучу дівчину. Він сам не очікував від себе такого вчинку, але було в дівчинці щось таке, від чого захотілося допомогти їй.

Катя повернулася додому, коли вся родина була вже в зборі, якраз на вечерю. Гліб як завжди був не в гуморі, а Марк, навпаки, нарочито веселий. Ганна та Ярослав Костянтинович продовжували купатися в романтичному настрої й не помічали фальшу в посмішках дітей.

– А ось і дівчинка для биття прийшла, – дивлячись на Катю, тихо промовив Гліб, щоб його почув тільки Марк, який стояв поруч. – Треба їй підготувати чергову порцію "холодного душу" в цій наповненій ваніллю кімнаті.

– Не турбуйся, я вже все підготував, – хитро посміхаючись, сказав молодший брат.

– Що ти зробив?

– За вечерею дізнаєшся, – зберігав інтригу Марк.

Глібу залишалося тільки чекати приготованого братом сюрпризу для небажаної зведеної сестри. За обіднім столом від нетерпіння він постійно смикався на стільці, що не вислизнуло від уваги батька.

– Гліб, тебе щось турбує? – запитав Ярослав Костянтинович.

– Та все те саме, – замість брата відповів Марк. – Справи сердечні.

У цей момент Катя узяла зі своєї тарілки маленький баклажановий рулетик з соусом сациві, закріплений шпажкою. 

– Катю, мені прийшло повідомлення, що через нещасного випадку з учителем вас раніше відпустили зі школи, – чекаючи подробиць, ніби для підтримки розмови за столом, сказала Ганна. 

– Щось незвичайне сталося у школі? – зацікавився Ярослав Костянтинович.

– Так, учителя фізкультури відвезли до лікарні, – відповіла Катя, збираючись відправити рулет до рота.

– Йому стало погано? Що з ним трапилося? – щиро співчуваючи, запитала Ганна.