Розділ 4_1

РОЗДІЛ 4
Хто не відчув негараздів не зможе оцінити спокою

Попри рішучість Алли цього дня не вдалося провести першу репетицію новоспеченого ансамблю: після третього уроку всіх учнів несподівано відпустили додому. Спочатку школярі раділи цьому, але коли побачили, як з будівлі школи до автомобіля швидкої допомоги несуть вчителя фізкультури, який був без тями й весь у крові, по школі зі швидкістю звуку поповзли різні чутки. Одні казали, що у вчителя стався удар і він отримав травми, коли падав. Інші вважали, що він намагався накласти на себе руки. Були й ті, хто в особах показував, як Андрій Геннадійович з кимось бився.

– Я все дізналася, – повідомила Юля учасникам гурту, які зібралися в коридорі. 

Серед присутніх не було лише Богдана. Він так і не з'явився того дня на уроках.

– Що сталося з фізруком? – нетерпляче запитала Алла.

– Якби ви знали, яких зусиль я доклала, щоб все довідатися. По школі розносять всіляку маячню, що аж вуха в'януть, але це все не те.

– Юля, припини інтригувати, – вже Влад спробував направити її мовний потік в потрібне русло.

– Пам'ятаєте чутки, які ходили школою щодо вчительки фізики та фізрука?

– Так, – підтвердили всі.  

– Так от, сьогодні вранці Валентина Іванівна його остаточно відшила. Тоді фізрук від відчаю і вирішив покінчити життя самогубством. Видерся на дах школи та спробував сплигнути. На щастя, його побачив учитель історії й вчасно зупинив.

– Не вірю, – сказала Женя. – Андрій Геннадійович оптиміст, не міг він так вчинити через жінку. 

– Я також чула, що це у нього сказ проявився, – озвучила Юля ще одну версію. – Валентина Іванівна сказала, що на фізрука вранці напала кішка й всього подряпала.

– Повна маячня, – пирхнула Алла. – Сказ так швидко не проявляється. Це ж вірусна інфекція, тому має пройти інкубаційний період. Здається, такі речі навіть найвідсталіші знають.

– Сподіваюся, рано чи пізно ми дізнаємося правду, – сказав Влад.

– У будь-якому разі залишатися в школі не має сенсу, тож пропоную розійтися по домівках, – сказала Юля та обома руками обхопила руку Артема.

– Ти йди, а у мене ще є справи, – сказав він, вивільняючись з чіпкої хватки подруги.

– Які зараз в школі можуть бути справи?! – обурилася Юля.

– Побачимося завтра, – проігнорував запитання Артем й побіг у бік вчительської.

– Тоді всім доки, – сказала Алла і попрямувала до сходів.

Юля, ні з ким не попрощавшись, теж пішла.

– Якщо вже несподівано з'явився вихідний, чому б нам не прогулятися містом? – запропонувала Женя, дивлячись на Катю. 

– Чудова ідея! Ти ж нещодавно в нашому місті, ще не встигла побачити багатьох визначних пам'яток. Тож влаштуємо тобі екскурсію, – підморгнув Влад. 

– Та що ти можеш знати про місто, дивлячись з вікна свого лімузина?! – невдоволено скривилася Женя.

– У тебе до мене упереджене ставлення, – відповів Влад, вдавши, що образився. 

– Ходімо, – Женя схопила Катю за руку й потягнула за собою.

– Я піду з вами. Повірте, зі мною може бути цікаво, – Влад схопив Катю за іншу руку, і дівчина несподівано скрикнула від болю.

– Що з рукою? – запитала Женя.

Катя спробувала вивільнитися, але Влад міцно схопив її за плече і, злегка оголивши забинтоване місце, втупився на пов'язку, що вся просякла ліками.

– Хто це зробив? – запитав Влад.

– Ніхто, просто вдома обварилася окропом, – відповіла Катя.

– Лікареві показувала? – занепокоїлася Женя. – Сильний опік?

– Не все так страшно, як виглядає. Я вже обробила як слід.

Катя дістала зі своєї сумки пакет з медикаментами та показала однокласникам. 

– Тоді йдемо до мене, я тут недалеко живу. Спочатку обробимо рану, нормально перебинтуємо, а потім підемо гуляти.

– Я з вами, – заявив Влад.

– Хлопцям в мій дім вхід замовлено!

– Це дискримінація за статевою ознакою! – обурився однокласник.

– Усі претензії до моєї мами, – знизала плечима Женя.

Тяжко зітхнувши, Влад вирішив проводити дівчаток хоча б до шкільних воріт. Весело спілкуючись, вони пройшли повз Максима. Той від озлобленості, що нестримно зростала, спостерігав за однокласниками налитими кров'ю очима. З деяких пір він ніяк не міг знайти момент й застати об'єкт своїх знущань наодинці. Якщо раніше Женя, як тінь, самотньо блукала школою, то тепер біля неї постійно хтось крутився, особливо Влад, який ще недавно не помічав дівчину. Навіть зараз він напросився у провожаті, а це означає, що й дорогою додому її не вдасться перехопити.

– Дивіться, це ж Богдан, – вказав Влад на однокласника, що виходив зі школи, й полохливо озирався навкруги. – Так він таки був у школі. 

– Що у нього за вигляд? Його що, хтось побив? – запитала Катя.