Розділ 3_2

А тим часом Артем, залишившись вдома один, вирішив нарешті розгадати всі загадки. Для цього йому потрібно було проникнути до кабінету батька. Звичайно ж, Ігор Миколайович передбачав, що син може спробувати самостійно розібратися в тому, що відбувається, тому наглухо закрив двері в особистий кабінет. Артем, не маючи навичок злому сучасних електронних замків, вирішив пробратися до кабінету через одне з вікон, але й воно виявилося завбачливо закрите.

У вхідні двері подзвонили, і покоївка поспішила відчинити.

– Ні, їх немає вдома. Тільки син, – почув Артем голос служниці.

У такий час до нього гості без попередження не заходять, а до візитерів батьків йому не було діла.

– Артем, це до тебе. Спустись, будь ласка, – крикнула покоївка.

Внизу на нього чекала Тетяна Василівна, його хрещена та особистий лікар за сумісництвом.

– Добридень! Батьків удома немає, – підтвердив Артем слова служниці, коли спустився до вітальні.

– Я знаю, – кивнула жінка. – Але прийшла саме до тебе.

Тетяна Василівна витримала паузу, чекаючи, коли покоївка вийде, вдаючи, що оглядає величезну кришталеву люстру – найулюбленішу прикрасу господарки дому. Жінка без запрошення сіла на диван ближче до пальми, яку ж сама й подарувала кумі на хрестини Артема. Маленьке деревце виросло таким же високим, як і її хрещеник, завдяки турботі господині та системному підживленню енергією гості з унікальними здібностями.

– Як твоє самопочуття?

– Ви вже в курсі? – Артем винувато опустив голову.

– Звичайно, коли демони нападають на когось з наших, про це дізнаються усі ангели. То як ти почуваєшся?

– Добре. Мама підлікувала.

– Так, вона в цьому питанні найкраща.Тобі дуже пощастило.

– Виходить те, що вона працює палеонтологом, брехня?

– Ні, але й у палеонтологів теж бувають екстремальні ситуації.

– Чому ви мені нічого не розповідали про демонів?

– Певні теми дітям повинні розкривати саме батьки й коли вважатимуть за потрібне. Сторонні не мають права втручатися в такі питання.

Тетяна Василівна знову замовкла, очікуючи, поки покоївка переставить чашки з чаєм з таці на журнальний столик і піде. Але цього їй здалося замало. 

– Давно я не була у вас у гостях. Покажеш мені свою кімнату?

Йому не потрібно було нічого пояснювати. Артем добре знав хрещену і чудово зрозумів, що зараз вона хоче поговорити про щось важливе без сторонніх вух.

– Тут ви можете говорити сміливо, – сказав Артем, коли вони опинилися в його кімнаті. 

Жага порядку була у крові усіх ангелів, тому у кімнаті підлітка завжди був порядок, який він сам підтримував. Служниця лише робила вологе прибирання й слідкувала, щоб усі одежа юнака була чиста, а постіль свіжа.

В кімнаті Артема все вказувало на захоплення юнака кіновиробництвом. На полицях містилися книжки зі сценарної майстерності, драматургії, монтажу та присвячені творчості видатних режисерів. На стінах замість плакатів рок-співаків висіли ретро-афіши, а улюбленими іграшками стали хлопушки, кіностатуетки та колекційні сувеніри з прем’єр найбільш відомих кінокартин. Хлопець як міг заявляв про свою мрію, але батьки вдавали, що це лише підліткові забави, які з часом минуться.

Тетяна Василівна підійшла до вікна і подивилася на сусідський особняк.

– А звідси добре видно будинок Романенко. 

Хлопець мовчав, чекаючи, поки хрещена сама почне говорити про тему, що хвилює її.

– Я знаю, у лікарні ти познайомився з Катею. 

Артем примружився, але нічого не сказав.

– Розумієш, я дуже добре знала її маму.

– Її справжню маму? – уточнив хрещеник. – Адже з жінкою, яка зараз видає себе за її матір, у Кати не може бути кровної спорідненості.

– Катя тобі розповіла?

– Сам дізнався. Побачив її справжню.

– Хто ще знає?

Артем знизав плечима.

– Зрозуміло. Тоді, будь ласка, поки що нікому не розповідай, навіть батькам.

– Добре, але за однієї умови. Ви скажете мені, хто вона така.

– Не можу. Я маю оберігати цю дівчинку. І чим менше людей будуть посвячено в таємницю її народження, тим більше шансів у неї вижити.

– Так ті демони полювали на неї?

– Сподіваюся, що ні. Принаймні, я ретельно її від усіх приховувала, – Тетяна Василівна відійшла від вікна. – Але зараз її слідом йде зовсім інший мисливець – стовідсоткова людина.

– Лише людина?! – зверхньо гмикнув Артем.

– Даремно ти так зневажливо ставишся до людей. Упізнаєш їх краще, зрозумієш, що їм є чим нас здивувати, – посміхнулася хрещена, потім впритул підійшла до хрещеника і, пильно дивлячись в його очі, сказала: – Прошу тебе, захисти дівчинку. Я дуже зобов'язана її матері. Її не врятувала, то хоч про дочку подбаю.

– Що я маю робити?