Розділ 3_1

РОЗДІЛ 3
Той, що знає – не говорить, а той, що говорить – не знає

Артем спробував глибоко вдихнути, але сильний біль у грудях не дозволив цього зробити. До того ж душив сильний кашель.

– Синку, розплющ очі. Подивися на мене, – торсала його мама. 

Він спробував підняти повіки, але вони наче склеїлися. Відчуваючи, як сльози мами крапають на його обличчя, Артем потягнувся до неї рукою, але неймовірна слабкість скувала все тіло. 

– Як він? Живий? – запитав Ярослав Костянтинович.

– Так, але дуже постраждав, – відповів батько. – А що з мисливцем? 

– Втік, але я встиг його добре зачепити.

– Віро, ти зможеш сама вилікувати Артема, чи його краще відвезти до Тетяни? – запитав батько.

– Непотрібно, сама впораюся. У лікуванні подібних травм мені немає рівних. За один день оклигає, одпочине й післязавтра вже абсолютно здоровий побіжить до школи.

– Я допоможу вам віднести Артема додому, – запропонував Ярослав Костянтинович. 

– Дякую, але ми самі, – відповів Ігор Петрович. – Краще допоможіть знайти Валенту. Ця кішка врятувала життя нашому синові.

– Добре. 

Від різкого поштовху, коли батько узяв його на руки, Артем втратив свідомість і опритомнів вже лежачи в ліжку у своїй кімнаті. Мама тримала його за голі ступні, і від її рук було так жарко, що навіть припікало.

– Ти прокинувся! 

Віра встала, підійшла збоку ліжка й міцно обійняла сина.

– Чому ти посеред ночі опинився у школі?

– Я пішов за вами.

– Ось негідний хлопчисько!

Хоч слова і були сказані гнівним тоном, але мокрі від сліз очі мами випромінювали стільки любові, що Артем зрозумів: за свою провину його давно вже пробачили.

– Що це було? – запитав він у мами.

– Не що, а хто. Це були мисливці демонів.

– Демонів? Я думав це міфічні істоти.

– Якщо є ангели, то чому не бути демонам? Вони такі ж реальні, як і ми. Ось тільки дуже небезпечні та живляться людською енергією, – пояснила мама.

– Тоді, ми однакові? Ангели ж теж підживлюються людською енергією.

– Ні. Ми співіснуємо з людьми, споживаємо перероблену ними енергію Землі: світлі ангели – позитивну, а темні – негативну. Це можна порівняти з тим, як люди вдихають кисень, що виробляють дерева. Але демони приховано нападають на людей і висмоктують зі своїх жертв енергію без залишку, руйнуючи їх і духовно, і фізично. Тому наш обов'язок – встати на захист виду, з яким співіснуємо. Адже тільки ангели можуть бачити демонів. 

– Отже, правда, що демони – це пропащі ангели? Вони були нами? 

– Так, але вони порушили головний закон ангелів – не нашкодь людині та втратили божественну сутність. Демони пішли шляхом саморуйнування і самі страждають від своїх вчинків. Люди для них ліки. Але насправді людська енергія може ненадовго відстрочити неминучу смерть. Їхні  тіла деформуються і втрачають цілісність. Вигляд демонів настільки огидливий, що Господь милостиво приховав їх від очей людей і відокремив, скинувши до пекла. Тільки найсильніші знаходять шлях назад і, на жаль, не без допомоги людей – їхніх жертв.  

– А чому Ярослав Костянтинович, міріанець, пішов з вами?

Оскільки це з самого початку чужа для них планета, у міріанців немає зв'язку з демонами. Як і люди, вони їх не бачать і не чують. Для дорослих інопланетян темні сили абсолютно безпечні, але діти схильні до психологічних атак. Неспроможні протистояти зброї міріанців, демони атакують дітей інопланетян у період найбільшої їх нестабільності – перед настанням повноліття, у двадцять один рік. У цей час діти інопланетян уловлюють негативні хвилі демонів і поводяться вкрай агресивно, тим самим повертаючи сигнал мисливцям.

– Значить, Гліб зараз в небезпеці? Йому незабаром виповниться двадцять один рік.

– Я б сказала у дуже великій небезпеці. Саме тому Ярослав Костянтинович патрулює, щоб жоден демон не вселився в його сина. Якщо таке станеться, Гліб назавжди втратить контроль над власним тілом, і тоді "свої" ж його і вб'ють.

– Ось чому демони з'явилися у школі?

– Ні. Ці полюють на когось іншого.

– На кого?

– Якби я знала. Але ти більше не повинен поводитися безрозсудно, особливо зараз, коли демони вийшли на полювання. І в жодному разі не ходи вночі до школи.

– Гадаєш, вони все ще там?

– Хто знає, але перестрахуватися не буде зайвим.

Останню фразу сказав Ігор Петрович, який увійшов до кімнати. Він простяг синові ланцюжок з підвіскою з дерева у вигляді книги. 

– Ось, надінь й ні за яких умов не знімай!

– Що це? – запитав Артем.

– Там усередині полин, вона захистить тебе від демонів, – відповіла мама.

– І будь уважний. Вдень мисливці ховаються в людські тіла, тож, перебуваючи поряд із демоном, навіть ти, ангел, не зможеш його розпізнати.