Розділ 2_1

РОЗДІЛ 2
У незнайомій місцевості багато ям

Наступного дня Ганна взяла на роботі вихідний та присвятила його покупкам необхідного для Каті до школи. Найважчою справою було знайти шкільну форму з довгою спідницею, але саме таку хотіла не за віком консервативна її названа донька.

– Твоє максі зовсім не підходить, з міні теж можуть виникнути проблеми, – підсумувала Ганна. – Зупинимося на довжині до середини коліна.

Катя уважно розглядала себе у відображенні дзеркала на весь зріст. Як будь-якій дівчині, їй подобалося приміряти вбрання та бачити своє перетворення. Але для здійснення бажаного, а саме: стати максимально непомітною для оточення, жодна з тих суконь, які вона приміряла, не підходила. Проте складно було боротися з материнським інстинктом Ганни, котра зажадала зробити свою, нехай і названу, але все-таки дочку якомога привабливішою. Саме тому вона наполягла придбати вбрання, яке вигідно підкреслювало фігуру дівчини. 

Каті ж важливо було пересидіти цей рік в школі, акцентувавши всю увагу на навчанні. Після отримання атестата, вона планувала продовжити навчання у будь-якій іншій країні, бажано чимдалі від батька. На жаль, Ганну також доведеться залишити, але це навіть краще для неї. Знаходитися поряд з Катею дуже ризиковано, а Ярослав Костянтинович зможе захистити дружину від небезпеки, про яку Ганна знає, і від тієї, яку племінниця ретельно від неї приховує.

– Ну що, повертаємося додому? – запитала тітка, завантажуючи чергову партію пакетів з покупками в машину.

– Так, мамо, – кивнула Катя на знак згоди.

Ганна зраділа, нарешті почувши від усиновленої дівчини бажане звернення. Продовжуючи посміхатися одна одній, вони сіли в авто, яке надав Ярослав Костянтинович. І оскільки до нього у комплект додавався ще й водій, тож вони на деякий час припинили розмови.

Біля парадного входу до будинку їх зустрічали всі Романенко. Тільки но водій відкрив дверцята Ганна та Катя розпочали вивантажувати пакети з машини, тим самим шокувавши Марка, який не звик до таких масштабних за кількістю покупок результатів жіночого шопінгу.

– Ти впевнений, що незабаром нашій сестричці не знадобиться кімната значно просторіша? – запитав Марк у батька, дивлячись на безліч пакетів.

– Якщо буде потрібно, розширимо її кімнату шляхом урізання твоєї, – відповів Ярослав Костянтинович, допомагаючи Ганні заносити покупки.

– А як же я? – злякався Марк, подумавши, що батько серйозно сприйняв його жарт.

– Житимеш з братом як в старі добрі часи.

– Та жартує він, – заспокоїла Ганна пасинка, поставивши пакети на землю й погладивши хлопця по потилиці.

– Не варто його пестити, – вдавано насупився Романенко старший. – Він уже дорослий.

– Тільки не кажи, що ревнуєш, – засміялася Ганна.

– Маю повне право, – відповів той.

В цей момент Гліб сфотографував свого батька та його наречену на мобільний.

– Навіщо це ти нас фотографуєш? – запитав Ярослав Костянтинович у старшого сина.

– Має ж хтось започаткувати сімейний альбом, – сказав Гліб і пішов до мотоцикла, що стояв неподалік.

Старший син з п’ятнадцяти років мріяв саме про Харлі Девідсон, та батько на його шістнадцять подарував Ліфан, на якому Гліб і проходив навчання у мотошколі. Звичайно, добре вже було отримати хоч якийсь мотоцикл, ніж ніякого, та Гліб не здався й кожного року просив саме Харлі Девідсон. І от у день, коли йому виповнилося двадцять, мрія юнака здійснилася, тепер омріяний мотоцикл став майже членом родини. Гліб його так обожнював, що Марк навіть ревнував, ніби засіб пересування старшого брата мав душу.

– Ти куди зібрався? – запитав батько.

– Скоро повернуся, – відповів Гліб, не повертаючи голови.

Через хвилину він вже гнав шосе, слідуючи за сигналом маячка на мобільному Олени, що вказував її місцеперебування. Хто знає, через забудькуватість або навмисно та його колишня все ж не видалила цю функцію зі свого мобільного. Завдяки цьому Гліб, як і раніше, мав можливість знайти Олену де б вона не знаходилася. А дівчина саме сиділа в салоні краси й невимушено розмовляла з давньою знайомою, майстринею з манікюру.

– О! Олено, дивися, твій приїхав, – сказала манікюрниця, із заздрістю подивившись через вікно на Гліба, що припаркував свій мотоцикл прямо біля входу в салон.

– Він вже не мій, – роздратовано дивлячись на візитера, відповіла дівчина.

– Гадаю, він з цим не згоден, – відповіла манікюрниця і повернулася до роботи, скрупульозно наносячи лаком малюнок на ніготь клієнтки. У свої двадцять шість вона ще не мала досвіду постійних стосунків з хлопцями. Не те щоб дівчина була негарною, просто її надмірне бажання вийти заміж відлякувало будь-кого, хто хоч трохи виявив до неї цікавість.

Олена невдоволено поморщила ніс, уловивши намальовані манікюрницею фантазії про те, ніби вона в рожевій весільній сукні з довгим шлейфом. Дівчина зажадала виставити на оглядини й свої стрункі ніжки й тонкі ручки й груди, хоч і маленькі, але пухкенькі. Навіть проколотий пупок мав проглядатися через велику сітку. От тільки випалене краскою коротке волосся майбутня наречена готова була прикрити густою і довгою вуаллю з органзи.