Розділ 1_3

Гліб та Марк наводили останній марафет перед приїздом гості. Їхній батько так хвилювався, що змусив слуг влаштувати генеральне прибирання в усьому домі. Чомусь нікому непотрібні речі, що багато років не турбували мешканців будинку, раптом стали мотлохом і змушені були залишити місце зберігання. Марк, особливо небайдужий до сентиментальних дрібничок, все ж зміг відстояти декілька пам'ятних йому предметів, але тільки за умови, що вони зберігатимуться чимдалі від очей майбутньої господині будинку. Гліб же вирішив зайвий раз не провокувати батька, особливо після недавнього інциденту, й слухняно виконував усі вказівки Ярослава Костянтиновича.

– Тобі батько хоч щось розповів про майбутню мачуху? – запитав Марк у брата, коли Романенко старший залишив синів прибиратися у своїх кімнатах, а сам з інспекцією пішов у двір перед приїздом гостей.

– Ні, тримає інтригу. Знаю тільки, що у неї є дочка.

– Дочка?! Скільки їй? Що він сказав? – зацікавився Марк.

– Нічого не говорив. Це я почув, коли він розпитував Ігоря Петровича про школу, до якої ходить Артем.

– Виходить вона учениця старших класів, уже хоч щось.

– Не розумію, до чого така таємничість. Жодного разу не казав нам, що з кимось зустрічається й ось тобі на, вже одружується, – Гліб важко зітхнув і обвів поглядом вітальню, яка просто сяяла від чистоти. Такою він її давно не бачив. – Не подобається мені все це.

Марк теж оглянув кімнату услід за братом.

– Так, ти маєш рацію, виглядає підозріло.

Тривалу паузу перервало бурчання в животі молодшого брата.

– Ти ж нещодавно їв, – здивувався Гліб.

– А я завжди, коли нервую, їсти хочу, – Марк віддав братові відвойовані дрібнички. – На, бери, а я пішов на кухню задовольняти потреби організму, в його особливий період зростання.

– Ось ненажера, – беззлобно відповів старший брат.

Коли машина Ганни зупинилася біля великого триповерхового приватного будинку, побачивши настільки шикарний особняк, Катя забула про свій страх. Вона навіть уявити не могла, що коли-небудь житиме в такому дуже дорогому будинку з басейном у дворі та невеликим садом. Від побаченого  перехопило подих, і дівчина не відразу помітила господаря будинку, який зустрічав гостей. 

Навіть знаючи, хто перед нею стоїть, Ярослав Костянтинович справив на неї хороше враження: красивий підтягнутий чоловік з щирою посмішкою та добрими очима. Дівчина побачила його непідробне хвилювання і була зворушена. Але варто було перевести погляд на хлопця, що вийшов з парадних дверей, як від його пронизливого погляду холод побіг по її тілу.

– Гліб, що ти там стоїш, йди сюди, привітай Ганну та її дочку, – крикнув Ярослав Костянтинович синові.

– Це мій старший син, Гліб, – представив він хлопця Ганні.

Коли високий красивий атлетичний складений юнак – зовнішністю схожий на свого красеня-батька – наблизився до неї, Катя почервоніла від зніяковіння й за звичкою втягла голову в плечі. Юнак так свердлив дівчину поглядом, що їй стало некомфортно. Вона схопила свої валізи й поспішила всередину будинку. Вже біля самих дверей Її наздогнав водій машини, яку прислав за ними Ярослав Костянтинович, та садівник з будинку Романенко. Обидва чоловіки, не говорячи ні слова, тільки посміхаючись, забрали з рук дівчини валізи. Почервонівши від збентеження, Катя поспішила увійти, а там її наздогнав Гліб, галантно притримавши перед нею вхідні двері. І тут Катя побачила те, що в мить перекреслило перше позитивне враження про майбутнього родича, а саме збиті явно у бійці кісточки пальців юнака.

Всю красу будови, де їй належало жити, затьмарив жах від його мешканців. Катя згадала слова Тетяни Василівни, що найкраще ховатися, перебуваючи на видноті. Але Катя у відповіді за тітку. Ця наївна жінка не усвідомлювала, в лігві якого звіра вони опинилися. Катя ж бачила картину цілком й сподівалася, що їхній план з доктором спрацює. До того ж Ганна та Ярослав Костянтинович люблять один одного. Саме тому є надія, що навіть коли правда відкриється, у господаря будинку не підніметься рука на свою дружину та її названу дочку.

Коли гості увійшли до будинку, Марк вибіг з кухні й остовпів, дивлячись то на новоспечену мачуху, то на її дочку. Він готовий був побачити кого завгодно, але ніяк не тих осіб, яких привів у будинок батько.

– А це мій молодший син, Марк, – Ярослав Костянтинович показав рукою на хлопця, що застиг у дверях. – Тож тепер усі в зборі.

Щоб перервати тривалу паузу, яка виникла через закляклого від подиву молодшого з сімейства Романенко, Ганна протягнула Марку руку для рукостискання та широко посміхнулася.

– Мене звуть Ганна, а це моя дочка Катя. Сподіваюся, ми потоваришуємо.

– В цьому можеш не сумніватися, вони хороші хлопці, – завірив її Ярослав Костянтинович. – Піднімімося на другий поверх, я покажу ваші кімнати.

Гості пішли за господарем, а Гліб та Марк залишилися стояти на місці в повній розгубленості.

– Вони ж люди! – першим порушив тишу Марк. – Звичайнісінькі люди!

– Не чекав від батька такого вчинку, – задумливо дивлячись в порожнечу, сказав Гліб. – Тепер зрозуміло, чому він до останнього приховував свою пасію.