Розділ 1_1

РОЗДІЛ 1.

Хочеш сховати – ховай на видноті [1]

Гліб так розійшовся, що вже не міг контролювати власного гніву. Його супротивник, сімнадцятилітній юнак, і так лежав переможений на землі, але Гліб продовжував завдавати йому удару за ударом, не зважаючи на намагання молодшого брата вгамувати його.

– Зупинись! Досить! Ти ж вб'єш хлопця! – кричав і намагався відтягнути від жертви свого старшого брата дев'ятнадцятирічний Марк. Хоча він був на два роки молодший за брата та не поступався йому ані в зрості, ані в ширині плечей. Та й сили в Марка було достатньо, через це тренер у шкільній секції баскетболу покладав на хлопця великі сподівання. До того ж надприродна краса юнака приваблювала дівчат із команди підтримки. Красуні в коротких спідницях так старалися під час виступу привернути його увагу, що заодно збирали повні зали вболівальників, котрі й за улюблену команду вболівали й на гарних дівчат споглядали.

– Він надовго запам'ятає мій урок! – кинув у відповідь Гліб, продовжуючи гамселити свою жертву. Від величезної кількості отриманих ударів юнак був настільки знесилений, що навіть не намагалася прикриватися.

Оскільки Марк та Гліб були рідними братами, та ще з невеликим відривом у віці, то були дуже схожі. Але зараз гнівна гримаса сильно спотворила старшого з братів. Його карі очі геть почорніли й виглядали навіть якось демонічно.

Рятунок для жертви прийшов у вигляді несподіваного мобільного дзвінка. Глібу зателефонувала його дівчина Олена. Спочатку нападник не хотів відволікатися на розмову з подругою й продовжував бити бідолашного. Але Олі не бракувало наполегливості, й телефон продовжував дзвонити навіть після того, як Гліб декілька разів скинув дзвінок. Тож довелось припинити побиття й відповісти.

– Як ти посмів не відповідати на мої дзвінки?! – одразу закричала дівчина, щойно почула голос свого хлопця.

– Я зараз трохи зайнятий, – відповів Гліб, невдоволено спостерігаючи за тим, як Марк намагається привести до тями постраждалого.

– Чим це ти такий зайнятий? Дай вгадаю: знову б'єшся, чи не так?

Гліб невдоволено поморщився, але не від прозорливості подруги, а від єхидної посмішки брата через те, що дівчина знає його, як облупленого.

– Жінки люблять сильних, хіба не так? Сама ж казала, – ледве стримуючи злість, процідив крізь зуби Гліб.

– Просто була дурною й хотіла тобі сподобатися. Я ж не знала, що за таким гарним личком ховається справжнє чудовисько. Тобі б тільки людей бити, – з телефону доносилося невдоволене пихтіння.

– Я просто так кулаками не розмахую, – прошипів Гліб у відповідь.

– Навіщо ти вчора напав на Степана? Він просто попросив тебе передати інформацію братові, а ти, нафантазував собі казна-чого й побив його до півсмерті.

– Олена, я все бачив! – вільна від телефону рука мимоволі стиснулася в кулак.

– Тоді купи собі окуляри для корекції зору, щоб із новою дівчиною не потрапити в халепу. Про мене можеш забути. 

– Що ти сказала? 

Але розмову на тій стороні вже перервали. Гліб зі злістю відкинув телефон. Той відлетів до глухої стіни будинку й від міцного удару розлетівся вщент. Марк ледве встиг ухилитися, щоб уламки знищеного апарату не травмували його.

– Ще й новий телефон мені повинен будеш. Артем, чуєш? – звернувся він до хлопця, котрий так і продовжував лежати на землі, не рухаючись. Обличчя юнака було червоне, наче помідор і вже починало пухнути. Від краси не залишилося й сліду.

– Здається він відключився, – констатував Марк.

– Так приведи його до тями, – рикнув Гліб.

– А я що, лікар?!

Гліб з такою злістю глянув на брата, що той вирішив зробити хоч щось, але вже заради власної безпеки. Марк потрусив хлопця за плечі, потім трохи поплескав його по обличчю, але той так і не отямився.

– Недолюдки! Садисти! – пролунали крики сусіда, який вибіг із дому, щоб врятувати сина.

Нападники трохи зніяковіли, зрозумівши, що їх спіймали на гарячому. Та вже пізно було тікати й не мало сенсу, бо Ігор Петрович добре розгледів юнаків, котрі мешкали в сусідньому будинку.

– Артем, що з тобою? – батько схилився над сином, щоб послухати його дихання. На щастя, хлопець виявився живим, хоч зовні був схожий на мерця. Ігор Петрович схопив сина й притис його обм’якле тіло до грудей, незважаючи, що повністю забруднив одяг у крові, навіть своє світле волосся та акуратно підстрижену бороду. Згодом його плечі затряслись.

Було дивно спостерігати, як високий та кремезний чоловік плаче, наче дитина. Він міг би з легкістю дати прочухана тим хуліганам, які накоїли такого лиха, та попри своє горе, Ігор Петрович лише грізно поглянув на сусідів.

– Удвох на одного, як ви могли?! Він же молодший за вас, а ви, негідники, так його побили. Нелюди!

– Що тут за гамір?

Гліб і Марк винувато позадкували, побачивши батька, який швидко наближався до місця події. У свої п'ятдесят Ярослав Костянтинович мав чудовий вигляд, молодший за свій вік. Жінки завжди звертали увагу на високого красеня, спортивної статури, з бездоганною поставою. На відміну від свого сусіда, котрий був одягнений у світло-блакитні джинси й білу сорочку, Ярослав Костянтинович виглядав поважно у діловому костюмі трійка – такий Джеймс Бонд з проникливим поглядом. До речі, обидва його сини були точними копіями, ось тільки їм бракувало батьківської стриманості.