Розділ 1_1

РОЗДІЛ 1.

Хочеш сховати – ховай на видноті [1]

Гліб настільки розійшовся, що вже не міг стримувати власного гніву. Його супротивник, сімнадцятирічний юнак, і так лежав переможений на землі, але Гліб продовжував завдавати удар за ударом, не зважаючи на відчайдушні спроби молодшого брата стримати його.

– Зупинись! Досить! Ти ж уб’єш його! – кричав Марк, намагаючись відтягнути брата від жертви. Хоча Марк був на два роки молодший, за зростом і статурою він не поступався старшому брату. До того ж, його сила й витривалість зробили його зіркою шкільної секції баскетболу. Тренер покладав на хлопця великі надії. До того ж надприродна краса юнака приваблювала дівчат із команди підтримки. Красуні в коротких спідницях так старалися під час виступу привернути його увагу, що заодно збирали повні зали вболівальників, котрі й за улюблену команду вболівали, й на гарних дівчат споглядали.

– Він надовго запам’ятає мій урок! – кинув у відповідь Гліб, продовжуючи гамселити бідолаху. Від шквалу ударів хлопець настільки ослаб, що навіть не намагався захищатися.

Оскільки Марк та Гліб були рідними братами та ще з невеликим відривом у віці, то були дуже схожі. Але зараз гнівна гримаса сильно спотворила старшого з братів. Його карі очі геть почорніли й виглядали навіть якось демонічно.

Раптовий порятунок для жертви прийшов у вигляді несподіваного дзвінка. На екрані телефону Гліба висвітлилося ім’я Олени. Спочатку він проігнорував виклик, зосередившись на побитті, але дівчина наполегливо телефонувала знову й знову. Зрештою, йому довелося відповісти.

– Як ти посмів не відповідати на мої дзвінки?! – закричала Олена одразу, щойно почула голос свого хлопця.

– Я зараз трохи зайнятий, – буркнув Гліб, спостерігаючи за тим, як Марк намагається привести до тями постраждалого.

– Чим це ти такий зайнятий? Дай вгадаю: знову когось б’єш?

Гліб невдоволено поморщився, але не від прозорливості подруги, а від єхидної посмішки брата через те, що дівчина знає його, як облупленого.

– Жінки люблять сильних, хіба не так? Ти сама казала, – ледве стримуючи злість, процідив він крізь зубиб.

– Просто була дурною й хотіла тобі сподобатися. Не знала, що за таким гарним личком ховається справжнє чудовисько. Тобі б тільки людей бити, – з телефону долинуло невдоволене пихтіння.

– Я не розмахую кулаками без причини, – огризнувся Гліб.

– Навіщо ти вчора напав на Степана? Він просто попросив тебе передати інформацію братові, а ти нафантазував бозна-що й побив його до півсмерті.

– Олена, я все бачив! – його рука, вільна від телефону, стиснулася в кулак.

– Тоді купи собі окуляри для корекції зору, щоб із новою дівчиною не опинитися в халепу. Про мене можеш забути.

– Що ти сказала?

Але розмову вже обірвали. Гліб зі злістю кинув телефон, який відлетів до стіни й розлетівся на шматки. Марк ледве встиг ухилитися від уламків.

– Ще й новий телефон винен будеш, – пробурмотів Марк, перш ніж звернутися до хлопця, який лежав на землі. – Артем, чуєш?

 Але юнак не реагував. Його обличчя було червоним і вже починало пухнути – від колишньої краси не залишилося й сліду.

– Здається, він знепритомнів, – констатував Марк.

– То приведи його до тями, – гаркнув Гліб.  

– А я що, лікар?!

Гліб кинув на брата такий лютий погляд, що той вирішив діяти хоча б заради власної безпеки. Марк потрусив хлопця за плечі, потім обережно поплескав його по обличчю, але Артем так і не отямився.

– Недолюдки! Садисти! – пролунали крики сусіда, який вибіг із дому, аби врятувати сина.

Нападники розгублено зупинилися, усвідомивши, що їх спіймали на гарячому. Утім, тікати вже було пізно, і не мало сенсу – Ігор Петрович добре розгледів юнаків, що мешкали в сусідньому будинку.

– Артем, що з тобою? – батько схилився над сином, перевіряючи його дихання. На щастя, хлопець був живий, хоч зовні нагадував мерця. Ігор Петрович обережно підняв сина й притис його безвільне тіло до грудей, не зважаючи на те, що одяг, світле волосся й акуратно підстрижена борода вмить забруднилися кров’ю. Його плечі затряслися, і через мить чоловік гірко заплакав.

Було дивно бачити, як високий і кремезний чоловік плаче, мов дитина. Він легко міг би дати прочухана нападникам, але замість цього лише грізно поглянув на них.  

– Удвох на одного, як ви могли?! Він же молодший за вас, а ви, негідники, так його побили. Нелюди!   

– Що тут за гамір?

Гліб і Марк напружилися, побачивши, як до них швидко наближається батько. У свої п’ятдесят Ярослав Костянтинович мав чудовий вигляд – молодший за свої роки. Його високий зріст, спортивна статура й бездоганна постава завжди привертали увагу жінок. На відміну від сусіда, одягненого в світло-блакитні джинси й білу сорочку, Ярослав виглядав поважно в діловому костюмі-трійці – справжній Джеймс Бонд із проникливим поглядом. Його сини були точними копіями батька, але їм бракувало його стриманості.