Глава 27

Минув 1 рік

Нора

Я стою перед дзеркалом і сама себе не впізнаю. Білосніжна мереживна сукня по фігурі форми «рибка» обсипана перламутровими перлами з мільйоном блискіток по подолу, сиділа не мені, мов влита. Звісно, над нею в прямому сенсі почаклували побутові маги з королівського двору, саме тому вона не могла бути не ідеальною. А ще в ній була повністю відкрита спина. Ще один сюрприз для Джеральда. Впевнена, він оцінить.

Легкий макіяж, волосся зібране легкими хвилями до верху й той атрибут, який абсолютно точно виказував, що сьогодні саме я головна героїня свята. Це прозора, невагома фата, довжина якої майже сягала підлоги.

Я — наречена. Повірити в це не можу. Щоб ще кілька років тому мені хто про це сказав, не повірила б. Мало того, шалено розізлилася, якби сказали, що моїм чоловіком стане Джеральд Стівенсон.

Але пів року тому він зробив мені пропозицію, яка була настільки ефектною, що її навіть показували по маговізору. Цей божевільний привіз мене в Ньордленд на вихідні та запросив на романтичну вечерю в ресторан на вершині горі. Ми говорили, сміялися, коли раптом він попросив мене подивитися вверх. А в небі були тисячі магічних різнокольорових ліхтариків. Вони миготіли так яскраво, що їх було, мабуть, видно на сотні тисяч кілометрів. Ліхтарики хаотично літали небом, немов чарівні різнокольорові світлячки, поки не склалися в одне єдине речення:

«Ти вийдеш за мене заміж?»

Коли я ошелешено опустила голову вниз, то побачила, що Джер стоїть переді мною на одному коліні та простягає мені сріблясту коробочку, у якій була обручка. Звісно, я відразу погодилася. Тут і думати нічого було. Я його кохаю, а за той час, що разом живемо, я тільки ще більше впевнилася, що ми ідеально підходимо один одному. Різнокольорові ліхтарики після моєї згоди переформувалися в сотні сердечок, що кружляли в небі ще з тиждень.

Я не хотіла спочатку помпезної церемонії, проте Джеральд мене вмовив зробити свято на повну.

— Крихітко, таке буває раз у житті. Я мрію побачити тебе у весільній сукні. Ще більше мені хочеться потім знімати її, вже знаючи, що ти моя дружина. Моя — назавжди!

— А може й не один раз у житті? — вирішила подражнити я хлопця.

— Ага, не бувати цьому! Я щиро пожалію того самогубцю, що ризикне хоча б дихнути у твою сторону. Ні, кохана. Я тебе ніколи не відпущу. І не сподівайся, — безапеляційно заявив Джеральд.

Це так на нього схоже. Неначе вже не юні, щоб мати оці власницькі замашки, проте, очевидно, в декого це вроджене і з роками не проходить. Мені це навіть лестить, якщо чесно.

І ось уже сьогодні відбудеться довгоочікувана церемонія вінчання. Через кілька хвилин Джеральд стане моїм чоловіком. Очманіти. У кімнату влетіла Ліса.

— Уххх… Ерік так мене вимотав. Вручила його Стефану, хай трохи порозважає сина. А то все я, та і я… Ти як тут?

Чесно кажучи Ліса була дуже ревнивою мамою, і сама дуже рідко підпускала когось до сина. Навіть Стефану не часто випадала така честь, хоча вона довіряла чоловіку, більше, ніж собі. Але така в неї була материнська любов. Злегка гіперболізована. Проте, схоже їм це не заважало. Цікаво, я теж буду такою мамою-квочкою? Останнім часом я все частіше про це задумуюся, особливо, коли дивлюся на голубі оченята Еріка і його пухкі рум’яні щічки. Він же просто диво, а не малюк.

— Я в нормі. Трохи хвилююся.

— Не варто. Кажу тобі з досвіду. Цей день пролетить, як одна мить.

— Та я знаю, проте це наче якийсь інший рівень стосунків. Чи як сказати… Не знаю, як пояснити. І ти не подумай, я дуже цього хочу. Просто трохи лячно.

Ліса тільки відмахнулася.

— Повір, нічого весілля кардинально не міняє. А якщо й міняє, то на краще. Думай про це, як про звичайну гарну церемонію. І повеселися від душі.

— Дякую, — обійняла я подругу.

— До речі, я знаю, що казала тобі це вже мільйон разів сьогодні, але в тебе просто фантастичний вигляд. Джеральд дар мови втратить.

— Дякую, — на душі стало трохи легше.

— Ідемо? Там твій тато тебе чекаю. Уже пора, — а потім по-змовницьки прошепотіла. — Якщо все ж надумаєш тікати, звертайся. Я королева, чи хто? Усе організуємо!

Я розсміялася. Ліса завжди вміла мене підбадьорити.

— Матиму на увазі, але, сподіваюся, це мені не знадобиться. Ходімо!

Я глибоко вдихнула і зробила крок уперед у сторону дверей, за якими мене чекає новий життєвий етап.

Джеральд

Стоячи біля вівтаря в очікуванні Нори, я помітно нервував. Весь час смикав рукав смокінга, ніби поправляючи його, хоча той сидів ідеально. Звісно, я ні секунди не сумнівався у своїх намірах, проте були якісь чудернацькі страхи, на кшталт, а раптом вона передумала? Раптом вирішить, що я її не достойний?

Я з усіх сил намагався їх відігнати, згадуючи, які в нас зараз чудові будні. Але цей нераціональний страх усе ж псував мій настрій.

Коли заграла святкова музика, я зрозумів, що Нора зараз з’явиться в залі. Ми ночували порізно, такі були традиції, тож кохану я не бачив із вчорашнього вечора, і вже дуже скучив.