Глава 23

Нора

Всю дорогу до військового шпиталю Джеральд тримав мене за руку, не відпускаючи не на мить. Він вправно керував магомобілем однією рукою. Я мимоволі залюбувалася його вправними рухами та впевненістю, якою від нього віяло. Цей чоловік не був загальноприйнятим взірцем, проте його мужність, рішучість, завзятість захоплювали. А саркастичний тон та вибуховий характер лише додавали магічного шарму.

Коли ми прибули на місце, Джер обійняв мене й сказав:

— Сьогодні ввечері запрошую тебе на побачення. Хочу дізнатися про тебе найважливіше з перших вуст. Мене цікавить все: улюблена пісня, книга, місто, страва...Що тебе радує, що засмучує, що злить, що надихає... Хочу заново познайомитися з тобою

— А що? Номер в готелі вже не підходить для знайомства? — засміялася я. Звісно, я це запитала просто з вередливості. Мені також хотілося краще пізнати Джеральда.

— Дуже сумніваюся, що у кімнаті, де є ліжко, зможу з тобою просто говорити. Тому краще побачення. І я пам'ятаю, що сюрпризи ти не любиш, отже одразу кажу, що планував замовити столик у колоритному ресторанчику в центрі міста, який знаходиться на даху. Там може бути прохолодно.

— Думаєш місцеві маги не взмозі забезпечити там оптимальну температуру?

— Не впевнений. Все ж це провінція, хоч і досить розвинена. Проте сильних магів тут одиниці.

— Ну гаразд. І, Джере, я люблю піони.

— Я запам'ятаю це, крихітко, — сказав Джеральд та поцілував мене у щічку. Вже потрібно було розходитися у різні сторони, хоча зовсім цього не хотілося. Тим паче в мене попереду неприємна розмова, якої ніяк не уникнути.

Дізнавшись в однієї з цілительниць, у якій палаті Девід, зібралася з думками, постукала та увійшла. Хлопець лежав на ліжку й міцно спав. Ковдрою була прикрита лише нижня частина тіла, а торс був на видноті. Поперек перемотаний, отже поранення він отримав у живіт або у спину. Взяла стільчик і поставила біля ліжка Девіда. Будити хлопця поки не спішила.

Ще раз роздивилася. Риси обличчі ідеальні: гострі вилиці, вольове підборіддя, довгі вії. Навіть після важкого бою, поранення та кількох днів проведених у лікарняному ліжку, Девід мав привабливий вигляд. І легка щетина, що з'явилася на щоках, йому навіть личила. Додати до його зовнішності майже ідеальний характер і висновок очевидний — цей хлопець справжня мрія. Проте не моя.

Той хто живе у моєму серці зовсім не ідеальний. Запальний, впертий, безкомпромісний і з купою грішків за плечима. Але кохаю я саме його. Такого, який є. З усіма недоліками та дивацтвами.

Перед тим, як поговорити з Девідом, я мала переконатися, що з ним все буде добре. Тож легенько торкнулася оголеного плеча хлопця. Видіння довго чекати не довелося. Ось Девід отримує нагороду за заслуги перед королівством, ось стає командиром полку, а ось і весілля. Хто там у нас щаслива наречена? Чудово! Молоденька цілительниця, яка лікувала його рани у минулому видінні. Отже, довго Девід страждати на самоті не буде. Все, тепер я за нього спокійна, і можна перейти до головного.

— Девіде, прокидайся, — півголосом сказала я та провела рукою по щоці хлопця.

— Ммм… Норо? — навіть крізь сон він впізнав мій голос.

— Так, це я. Я тут.

Девід повністю розплющив очі та спробував різко сісти на ліжку. Але це йому не вдалося, більше того, його обличчя скривилося у гримасі від болю. Не дивлячись на старання цілителів, рана була серйозна. А ще, мабуть, вже потрібно було оновити знеболювальне заклинання.

— Тихо-тихо, не вставай, тобі ще рано.

Я відчула у душі легкий укол совісті, що мушу розірвати стосунки з хлопцем, коли він у такому стані. Але відтягувати неминуче не було сенсу.

— Люба, я так радий тебе бачити, — прохрипів хлопець.

— Знаю, і я рада тебе бачити, Девіде. Не хвилюйся, ти скоро одужаєш.

— І поїдемо десь на морське узбережжя. Добре? Мені обіцяли відпустку.

— Ти поїдеш, Девіде. Обов'язково. Тільки не зі мною, — відповіла ласкавим голосом.

— Ти про що, Норо? Я не розумію…

Я видихнула повітря з грудей.

— Девіде, ми маємо розійтися. Вибач, що морочила тобі голову, але у нас немає майбутнього. Ти ніколи не будеш зі мною по-справжньому щасливий, бо відсутнє головне  — взаємне кохання.

— Але ж нам добре разом, — перебив мене Девід. Він був явно у шоці. Погляд розгублений, очі бігали туди-сюди, він не розумів, з чого раптом такі кардинальні зміни.

— Добре, — погодилася я і взяла хлопця за руку, щоб трохи заспокоїти. — Але цього замало. Ти заслуговуєш на більше. І я теж. Просто повір, я зазирала у твоє майбутнє. Ти будеш щасливіший без мене.

— Але ж ти знаєш, що передбачення — це лише один з варіантів. Можливо, є інший, у якому ми разом, і він набагато кращий, — не хотів здаватися хлопець.

Я лише похитала головою у відповідь.

— Ні, Девіде, зараз ти не розумієш, але колись ще подякуєш мені, що не тримала тебе біля себе, і ти не втратив шанс зустріти справжнє кохання.

— Все вирішила, так? І вже не передумаєш, — підсумував Девід.