Глава 22

Нора

У Прикордонні роботи було багато. Потрібно насамперед встановити,  хто вижив, а хто залишив своє життя на околицях Ельфійського лісу в битві з монстрами. Від деяких магів, на жаль, і сліду не лишилося. Для цього я зібрала речі всіх бойовиків, що зникли безвісти, і пішла до себе в кімнату. Ми з Джером зняли номери в готелі в місті поблизу Прикордоння, адже потрібно було тут залишитися на кілька днів.

Перед пошуком кожного бійця, у мені жевріла надія, що зараз він знайдеться. Лежить зараз десь поранений. Просто до нього ще не дійшла пошукова група. Ось-ось і знайдуть. Проте з кожною особистою річчю, яку я брала в руки, надія згасала. Стільки жахливих, болючих смертей достойних магів. Я, мабуть, довіку тепер спати нормально не зможу. Такі видіння неможливо просто забути та викинути з голови.

Хмурнів і Джеральд, який весь цей час був поряд зі мною, і фіксував інформацію. Після кожного мого хитання головою в різні сторони, яке означало, що боєць не вижив, хлопець усе більше журився. Коли доля всіх безвісти пропавших була визначена, він втомлено потер перенісся та сказав.

— Я навіть не уявляв, що будуть такі втрати. Трясця, я мав прибути сюди раніше!

— Це нічого б не змінило, Джере, — сказала я. — Ти й сам знаєш. Нам просто пощастило, що вийшло укріпити кордони рунами, а то жертв було б ще більше.

Він кілька секунд помовчав, а потім сказав.

— А вам з Лісою не завадило б дати доброго прочухана, за те, що перенеслися сюди. Проте, мушу визнати, що якби не ваша поява, справи були б кепські.

З мене вирвався нервовий смішок.

— Кепські справи? Це ти ТАК називаєш, що вас би ті монстри зжерли й не подавилися б? Ваші сили були на нулі. Взагалі не знаю, на що ви розраховували.

— Ми контролювали ситуацію!

— У якому місці? Бачила я ваш контроль!

— У Стефана був воскресальний камінь, — процідив крізь зуби хлопець.

— А в тебе? У тебе що було?! Ти хотів просто взяти та героїчно померти там на полі бою? Ти ж був взагалі без захисного щита! — вийшло майже криком. Знала, що рано чи пізно не витримаю і вискажу йому все.

— Досить мене відчитувати, як малу дитину. І взагалі, яка тобі справа? Ну і вбили б мене на тому полі, тобі то що із цього? — майже проричав Джеральд.

— Нічого, — злісно гаркнула у відповідь. — Наступного разу дам тобі загинути. Троль з тобою!

— Домовились!

Між нами хіба що іскри не летіли. Напруга в повітрі відчувалася особливо гостро. Ми пропалювали один одного поглядом. А потім, не зговорюючись, кинулися один до одного в обійми. Так, як давно хотіли.

Губи Джеральда миттю знайшли мої та зім’яли їх у гарячому  поцілунку. Хлопець був не ніжний, аж геть. Він, неначе карав мене своїми губами, а я хапалася за його плечі та ловила кожен подих. Джеральд ривком підняв мене з підлоги та переніс на ліжко. У полоні пристрасті, ми не відали, що робимо. Просто чіплялися один за одного, неначе боялися втратити. Голодні до дотиків, ми зривали з себе одяг. Той лише заважав. Не перериваючи поцілунку, злилися в одне ціле. Та-ак! Це те, чого мені не вистачало стільки років!

Через певний час ми втомлені коханням лежали на ліжку. Я зручно примостилася на плечі Джеральда, а він перебирав рукою моє волосся. Без одягу. Мовчали. Мабуть, потрібно щось сказати після всього, що щойно між нами було. Але ми просто насолоджувалися моментом, ніби боялися, що словами можна зруйнувати цю магію, яка тільки-но відбувалася. У голові було пусто. Не хотілося думати, що буде завтра. Про те, які наслідки матиме ця наша нестримність. А вони будуть, це зрозуміло.

Раптом Джеральд мене притиснув до себе ближче і прошепотів.

— Дякую, крихітко.

— За що? — здивовано запитала.

— Що дозволила. Що підпустила до себе

— Я ж теж цього хотіла, — відповіла ледве чутно.

— Я тепер тебе нікуди не відпущу, так і знай, — сказав Джер та поцілував мене в скроню.

— А наше минуле? — серце немов стиснули лещатами, коли я це запитала. У голові промайнули спогади й далеко не всі з них були на користь Джеральда.

— Нехай залишається в минулому. Спробуймо із чистого аркуша. Клянуся, що зроблю все, щоб не розчарувати тебе й не втратити ще раз.

Я роздумувала кілька секунд.

— Давай.

Втомилася брехати сама собі й і всім навколо, що мені однаково на Джеральда. Так, у нас є минуле. А ще є теперішнє, у якому є Девід та рудоволоса дівчина, яку я бачила у видінні. Проте, я відчувала, що Джеральд мене не підведе. Я хотіла йому вірити. Досить жити колишніми помилками. Втрачаємо дорогоцінний час, який могли б проводити разом. А як не вийде, то хоча б буду знати, що ми спробували. А не все життя гадати, а як би воно могло скластися.

Джеральд не очікував від мене такої швидкої відповіді.

— Що серйозно? Крихітко, ти мене не розігруєш? Ти дійсно готова бути зі мною разом? Дати нам ще один шанс?

— Так, — розсміялася я. — І не стискай мене так сильно, нікуди я не дінуся.