Глава 21

Джеральд

Трясця! Оце то троляча дупа! Ніколи в житті так ганьбився.

— Джере, котику, то все, мабуть, стрес, — легкими погладжуваннями заспокоювала мене Саманта.  — З усіма буває.

— Зі мною — не буває! — гаркнув я, ховаючи очі.

— Ну от і тебе настигла ця участь, — знизала плечима дівчина. — Так, я поїхала додому. Сподіваюсь, наступного разу ти будеш у кращій формі. 

Дівчина одяглася і покинула мій пентхаус, залишивши мене наодинці зі своїми думками.

— І чого тобі не вистачило? — звернувся я до свого молодшого друга, який телепався нижче поясу і не подавав ніяких ознак активності. — Ти нащо так мене підвів? Саманта — наш найкращий варіант, а ти мене ганьбиш. Ну й сиди на голодному пайку!

У глибині душі я знав, чого нічого не вийшло. Просто коли я торкався Саманти, перед очима з'являлася інша дівчина. Та, яку я так старався забути. І я якоїсь холери відчував себе зрадником. Отямся, Джеральде! Ви з Норою просто колеги. Вас нічого не пов'язує. У неї взагалі є інший хлопець.

Головою розумію, серцю наплювати. А тепер ще й інші органи приєдналися. Це все карма мене настигла! За колишні нерозбірливі зв'язки.

Але годі посипати голову попелом. Потрібно хоч пару годин поспати, адже якщо Джордан не зателефонує найближчим часом, мене чекає позапланова подорож у Прикордоння.

Прокинувся від дзвінка конектора. Ледве продерши очі, відповів:

— Слухаю.

— Капітане Стівенсон, тут аврал! — телефонував Джордан.

— Кажи швидко й чітко.

— Чудовиська прорвали магічний кордон. Ми їх ледве стримуємо. Багато наших полягло, купа поранених. А вони все пруть і пруть!

— Зрозумів. Тримайтеся, буду через пів години максимум.

Глянув на годинник. 6 ранку. Вибач, Стефане, пора прокидатися. Набрав друга.

— Стефане, оголошуй тривогу. У нас прорив на Прикордонні. Потрібні кілька груп бойовиків та цілителі.

— Прокляття. Я з вами!

— Ні, друже, тобі там немає що робити. Ти, як-не-як, правитель, до того ж майбутній батько.

Стефан секунду помовчав.

— Нора сказала?

— Це зараз неважливо. Там з кожною хвилиною ситуація погіршується. Просто збери людей. А я поки спробую знайти якомога більше кристалів для переміщень, щоб якнайшвидше переміститися.

— Я однаково поїду з вами. І так, ти правильно зауважив, правитель поки я, тож не тобі мені вказувати що робити. Я не збираюся ховатися під спідницею у дружини. Ти ж знаєш рівень моєї сили, з мене на полі бою буде більше користі, ніж тут.

Я скрипнув зубами та погодився. Як не крути, Стефан один з найсильніших магів у нашому Королівстві. Його допомога не завадить. Прийшов час згадати усі свої бойові уміння і надерти зад тим клятим створінням.

Як виявилося, там нас чекало справжнє пекло.

Нора

Приїхавши рано-вранці на роботу, одразу зрозуміла, що щось сталося. По-перше, було надто пусто. Мінімум охорони та і все. А де команда Джеральда? Ці хлопці щодня стоять з кавою біля входу у Палац. В кабінеті Стефана пусто. Джера теж немає на місці. Моя інтуїція підказує, що вся справа у Прикордонні. Тим паче Девід так і не вийшов на зв'язок.

Сіла за свій робочий стіл. Що робити? Не хочу залишатися осторонь. Я маю якось допомогти хлопцям. У голові промайнула шалена думка. Тільки б він їх залишив на столі. Мені терміново потрібно у кабінет Джеральда.

Я згадала, що моя наставниця Ельвіра, окрім опанування мого дару, навчила мене ще дечому. Руни. Адже ми, провидиці, не вміємо формувати сильні захисні щити, та й бойові навички у нас, м'яко кажучи, на середньому рівні. Тому для забезпечення своєї безпеки ми використовуємо захисні руни. Я зуміла нанести їх на захисні пута свого будинку. А якщо зробити те ж саме на кордонах королівства?

Я мушу спробувати. Швидко побігла до кабінету Джеральда. Відчинила замок за три хвилини. Або хлопець Королівства взагалі не дбає про безпеку своїх паперів, або ж дійсно дуже спішив, що залишив такий простий захист. Хоча, знаючи його, хто у здоровому глузді полізе у кабінет Джера? Тільки самогубця або я.

Так. Де ж ці його розрахунки? На столі немає. Може у якійсь із шухляд? 

Відкрила першу. Чиїсь особисті справи, якісь списки, все не те. У другій те ж саме і ще якісь чеки. Залишилася третя. На неї вся надія. Ривком смикнула на себе й очманіла. У шухляді з самого верху було фото. Наше фото з відпустки на острові Сарао.

На ньому ми обоє щасливі та закохані. Джеральд стоїть позаду мене та обнімає мене за талію, його голова примостилася на моєму плечі. Я ж сміюся та показую руками сердечко. О, небеса, це було неначе у минулому житті.

Моє серце неприємно закололо. Чому Джеральд зберіг це фото та воно лежить у його кабінеті? Просто ностальгія за юністю? Випадково завалялося? Я досі йому небайдужа? Питань було безліч — відповіді на них знайти я не могла.

Трохи відійшовши від шоку, продовжила свої пошуки. У цій самій третій шухляді знайшла розрахунки Джеральда. Є! Тепер спробую внести туди руни. Десь через 2 години результат на папері мене порадував. У теорії це тепер дійсно мали бути непорушні магічні пута. Як буде на практиці — невідомо. Але спробувати варто.