Глава 18

Минуло п’ять років.

Нора

Я дивилася на себе в дзеркало та не впізнавала. Хто ця леді з холодним поглядом, і де поділися шалені бісики з її очей? Куди зникла ота безтурботність та легкість? Залишилися в далекому минулому. Зараз у відображенні я бачу дорослу, впевнену у собі леді у стильному брючному костюмі кольору вишні та з такими ж яскравими червоними губами. Гарну, елегантну, успішну. Але чи щасливу?

Минулого року я закінчила академію магії, і сьогодні у мене перший робочий день. Я розпочинаю виконання обов'язків верховної провидиці Морського Королівства, а моя наставниця Ельвіра Найт йде на заслужений відпочинок. За її словами, я більш ніж готова до цього. 

Тепер я можу легко передбачати майбутнє. Для цього достатньо торкнутися людини рукою,  і одразу картинки пливуть перед очима. Хвала небесам, що я навчилася це контролювати, і бачу видіння лише за бажанням. Спочатку ходила по академії та шарахалася від усіх. Тоді думала, що з розуму зійду.

Так я дізналася, що Едді, вірна шестірка Стефана та Джеральда, ймовірно змінить сексуальну орієнтацію. А, може, йому завжди подобалися хлопці, але він це вміло приховував. Також я побачила, що у Кетті нічого не складеться з принцом Крістіаном, і все не знала, як їй про це сказати. На щастя, подруга сама швидко дійшла до цього висновку. 

Рівень мого дару виявився дуже високий, тому я до всього можу бачити й минуле. Найчастіше тоді, коли це пов'язано з якими емоційними подіями. Наприклад, потримавши в руках знаряддя вчинення злочину можу дізнатися в деталях, як відбувалися події, а інколи бачу, хто саме заподіяв зло.

А ще одного разу я роздивлялася мамині прикраси та, взявши у руки старовинний перстень, побачила весілля моєї бабусі. Це було прекрасно. 

Стефан успішно керував Морським Королівством усі ці роки. Дарма він колись казав, що це не для нього. Такого тямкого правителя у нас давно не було. А ще влада зовсім його не змінила. Він залишився таким же чесним, благородним та справедливим. І все так само був безтями закоханий у свою дружину — мою найкращу подругу Лісу. Нещодавно я побачила видіння, у якому вони тримають на руках чарівного блакитноокого малюка. Скоро їх життя стане ще щасливішим.

Коли Стефан запропонував мені місце верховної провидиці, то одразу попередив, що мені потрібно буде часто співпрацювати з головою управління безпеки. З його найкращим другом і моїм першим та єдиним коханням — Джеральдом Стівенсоном. Коли він про це сказав, то дуже уважно на мене дивився, наче хотів вловити мою реакцію. Але я не видала, що це мене, хоч якось хвилює.

Насправді я переживала з цього приводу страшенно. Після весілля друзів я жодного разу не спілкувалася з Джеральдом. Я його й не бачила нормально. Хіба що по маговізору. Академію вони зі Стефаном закінчили, на днях народження наших спільних друзів його ніколи не було, бо він був у відрядженнях.

Ні, Джер приходив до них і часто, але не тоді, коли там була я. А якщо ми десь випадково зустрічалися, то в кожного з нас раптово з'являлися невідкладні справи. Ми дійсно повністю перестали спілкуватися на цілих п'ять років.

В моєму особистому житті довгий час був повний штиль. В академії магії хлопці продовжували обходити мене стороною. Вони боялися Джеральда, навіть після його випуску. Тож під час навчання ніяких відносин у мене не було. Вже після закінчення академії зовсім випадково на прогулянці у центрі столиці  я познайомилася з сильним магом-бойовиком Девідом Хардом — випускником Магічного військового училища. І все змінилося.

Спочатку я взагалі не звертала уваги на хлопця. Але Девід виявився міцним горішком. І, не дивлячись на усі мої відмови, впевнено та планомірно добивався моєї прихильності. Одного дня я подумала, а чому б і ні? Тоді ми вперше й поцілувалися, у нас закрутився роман, який продовжується уже майже 6 місяців.

Зараз Девід служить у прикордонних військах королівства, через це ми бачимося не так часто, але мене влаштовують такі стосунки. Вже через три місяці Девід сказав, що хоче прожити зі мною все життя.

Все було прекрасно. І романтична атмосфера, і обручка, і хлопець. От тільки я не могла погодитися. Десь у душі відчувала, що він не моя доля. І хоча свого майбутнього я не бачила, проте могла заглянути у майбутнє Девіда. Там мене не було. Звісно, я знаю, що видіння це лише один з можливих варіантів, і за бажанням майбутнє можна змінити. Просто я цього не хотіла.

Я м'яко відмовила Девіду, сказала, що ми ще занадто мало часу разом, і я поки не готова до створення сім'ї. Він, якщо й образився, то знаку не подав, і наполіг, щоб обручку я залишила у себе. Тепер вона лежала в мене вдома у скриньці з прикрасами, носити її мені не дозволяла совість.

Я люблю Девіда. Мабуть. Він точно мені не байдужий. Наші стосунки дуже правильні, та зовсім не нагадують шалені гірки з парку атракціонів. Скоріше, вони схожі на прогулянку на човні озером без єдиної хвильки. Тихо та спокійно. Щоправда, Ліса називає це прісно та нудно, проте не вмішується. Я розказала їй усе про нас із Джеральдом після їхнього зі Стефаном весілля, тож подруга знала, що емоцій мені свого часу вистачило.

Не дивлячись на наявність у моєму житті Девіда, зустріч з Джеральдом, хоча й у робочій атмосфері, мене нервувала. Здавалося, що мій шлунок скрутило джгутом, у горлі застряг клубок, а серце так і норовило вистрибнути з грудей, коли я стукаючи високими підборами підійшла до дверей кабінету, у якому мене мали чекати Стефан і Джеральд. Ну що ж, якось воно буде. Набралася хоробрості, постукала та відчинила двері.