Розділ 17

Нора

Після того, як мене виписали з шпиталю, ніяк не могла викинути з голови Джеральда. Мене розчулило те, що він чергував біля мого ліжка, переживав, турбувався. Та й взагалі, поклавши руку на серце, останнім часом я поводила себе з ним більш ніж зухвало, а він терпів усі вибрики, підтримував та оберігав, не дивлячись ні на що. Може дійсно є сенс залишити образи у минулому та спробувати ще раз? Або хоча б спробувати нормально спілкуватися. Для початку, сходити разом на прогулянку, а там час покаже.

Я вже майже наважилася подзвонити хлопцю. Взяла в руки конектор і навіть знайшла його у списку контактів. Посміхнулася. Підписаний він у мене “ Зрадливий козляра”. Може вже пора перейменувати його? У кімнату постукала мама.

— Норо, там до тебе Лоресса прийшла. Спустишся вниз чи хай йде до тебе у кімнату?

Я бачила сестру ще до перевороту. Не дуже любила її компанію, але ж не вижену. Це, як мінімум, не ввічливо.

— Зараз спущуся до неї у вітальню. Дякую, мам.

Швидко переіменувала Джеральда на просто “Стівенсон”. А що. Краще, ніж козляра. Швидко натягнула улюблений велюровий спортивний костюм і спустилася до Лореси.

— Привіт, сестричко, — кинулася мене обіймати та цілувати у щоки дівчина. — Як самопочуття?

— Бувало й краще, але я в нормі. Ти була в Академії під час перевороту?

— О, ні. Хвала небесам, я якраз поїхала з батьками на вихідні у гори. Те, що відбувалося у столиці ми дізналися з маговізора. Ти мені краще розкажи, ось що. Це правда, що біля тебе усі дні в шпиталі чергував Джеральд Стівенсон?

Я вмить почервоніла.

— З чого ти це взяла? — намагалася я не видати своє збентеження.

— Моя одногрупниця там підробляє після навчання. Казала, що він був злющий, як цербер. Нікого до тебе не підпускав, і не давав цілителям себе оглянути, аж поки ти не прийшла до тями.

— Ну, наші батьки дружать, мабуть, тому він відчував відповідальність за мене, — спробувала з'їхати з теми.

— Отже, це правда, що він був там. Очманіти! Тільки ти, Норо, не будуй ілюзій. Це ж Джеральд. У нього сьогодні одна, завтра — інша.

— Я в курсі, дякую, що нагадала, — крізь зуби процідила я. І навіщо взагалі ця Лоресса приперлася. Псувати мені настрій?

— Немає за що. Я ж твоя сестра, хочу як краще. Ось буквально вчора Джер тусив у Роялті-клабі з якоюсь рудоволосою кралею. Не хочу, що б ти собі напридумувала невідома що, а потім страждала.

Серце впало в п'яти після її слів.

— Ти…Ти впевнена у цьому.

— Авжеж! Особисто бачила, як він її затискав біля входу, а потім поволік у віп-кабінку. Вони там абсолютно точно не книжки читали, — підморгнула вона мені.

Яка ж я дурепа. Знову майже втрапила на гачок Джеральда. Сама собі придумала, те, чого немає і бути не може. Спробувала зібратися та не видати, що ця інформація вибила мені землю з під ніг.

— Мені однаково, Лорессо. Те, що Джеральд бабій, ні для кого не секрет. Нас з ним нічого не пов'язує і ніколи не буде пов'язувати.

— Рада, що ти вмієш робити правильні висновки,  — Лореса широко посміхнулася, але її посмішка виглядала фальшиво — Ну що ж, я, мабуть, піду. Тобі ще треба відпочивати, бо ти маєш, м'яко кажучи, поганий вигляд. Синці під очима, на голові невідома що. Поправляйся, Норо. Чекаю тебе в Академії повною сил.

От стерво. Могла б і промовчати. Сама знаю, що не в найкращій формі.

— Бувай, сестричко, дякую що провідала, — видавила з себе посмішку я.

Повернувшись у кімнату одразу хотіла перейменувати Стівенсона назад у зрадливого козляру, але передумала. Врешті-решт, ми ж не разом зараз, і він не має ходити монахом. Але він, очевидно, на мене діє, як наркотик. Потрібно максимально мінімізувати наші контакти, бо я ніколи не зможу його забути.

Як на зло, наступні дні Джеральд обривав мій конектор. Телефонував, писав повідомлення. Я ледве трималася, щоб не взяти трубку та не полетіти до нього щодуху.  А потім подзвонив Стефан і сказав, що Ліса прийшла до тями. Ми з Кетті одразу помчали до неї у шпиталь. Я знала, що сьогодні у подруги буде особливий день. Адже в мене знову було видіння.

Я вже не втрачаю свідомість, коли вони приходять, просто на певний час, неначе впадаю у транс. Три рази на тиждень я зустрічаюся з верховною провидицею Королівства Ельвірою Найт, і вона вчить мене, як контролювати мій дар. Провидиця сама прийшла до нашого дому. Сказала, що їй було видіння, у якому я стала її наступницею. Отже, питання з пошуком тих, хто допоможе мені опанувати новими здібностями відпали.

Вона мені розказала, що мій дар надзвичайно сильний, і скоро я зможу бачити майбутнє будь-кого, якщо захочу. Для цього буде достатньо доторкнутися до людини. Деякі видіння, найбільш важливі, як для мене особисто, так і для близьких мені людей, чи навіть усього королівства, будуть приходити самі собою. Єдине, що залишається завжди закритим для провидиці — власне майбутнє. Можуть бути певні підказки у видіннях про інших людей. Але ніякої конкретики.

Я часто тренувала свій дар на всіх підряд. Особливо на Кетті. Так і дізналася, що вона тісно спілкується з принцом Крістіаном. Я бачила їх побачення, яке відбудеться на цьому тижні, проте далі майбутнє показувало туманним. Як подруга не допитувалася, я не могла сказати, як складуться їхні відносини. Просто не бачила. А Кетті боялася тепер довіряти людям. Симпатія до Тома мало не коштувала нам усім життя. Щодо Ліси видіння теж були. Я знала, що вона скоро прийде до тями, та її чекатиме приємний сюрприз.

— Лісо, нарешті ти з нами! — ми з порогу кинулися обіймати подругу. Стефан завбачливо встав і поступився нам місцем біля неї.

— Я так за тебе боялися! — затараторила Кетті.

— А я знала, що все буде добре. Я бачила! Видіння тепер приходять часто, чіткі й майже завжди збуваються, — поділилася я з подругою.

— Ця віщунка вже всіх задовбала своїми передбаченнями, — закотила очі Кетті, — все наперед розказує, аж не цікаво.