Глава 15

Нора

Не без пригод, але ми все ж таки потрапили на королівський бал у Королівство Пустки. Саме зараз Ліса танцює з принцом Крістіаном. Сподіваюся, вона вмовить його дати їй кристал бажань. Нарешті все буде добре.

На бал я одягнула розкішну блискучу сукню темно-синього кольору з відкритими плечима, а волосся підняла вверх. Відчувала себе справжньою принцесою, от тільки на принца не претендувала. Максимум, на його кристал бажань, якщо він не захоче давати його Лісі. А от до інших гостей можна придивитися.

Отой блондин, що поки повернутий до нас спиною наче нічого. Високий зріст, широкі плечі, а нижче, то взагалі… Сподіваюся, коли він розвернеться, то я не розчаруюся. Хлопець, ніби почув мої думки, та різко розвернувся.

Троляча нора! Це ж Джеральд! Злий, як чорт. Як він нас знайшов? І головне питання: куди тікати? Я почала задкувати, не зводячи погляду з хлопця. Він же не буде мене вбивати на людях? Чи буде?

— Я знайшов тебе! Ти мене використала! — грізно рикнув Джеральд.

Зібрала всю хоробрість, яка в мене була, щоб подивитися йому в очі та дати достойну відповідь.

— Тобі немає на що скаржитися, Джеральде! Просто ще одна ніч! Однією більше, однією менше, яка вже різниця?

— Яка різниця?! Я розкажу зараз тобі, у чому різниця, — загарчав Джеральд і потягнув мене за лікоть десь у куток зали.

Коли я спиною торкнулася стіни, зрозуміла, що тут мені й кінець. Бігти немає куди. А зі мною злющий маг-бойовик, якого я звабила, обманула й обікрала.

— Якого біса, Норо? — психував Джеральд. — Я що тобі маленький хлопчик? Чи ти думаєш в мене взагалі почуттів ніяких всередині немає і я робот? Можна робити все, що заманеться?

Я губилася під його поглядом. Його зіниці потемніли, а погляд не обіцяв нічого доброго.

— Джере, просто не було іншого виходу.

— Не було? — мало не закричав Джеральд. — А просто попросити ти не могла?

— А ти б дав?

— Не дав! Придумали б щось інше. Я взагалі вважаю, ви навіжені, що сюди самі поперлися. Геть вітер у голові? Ніяких мізків там вже не залишилося? А якби вас викинуло десь невідомо де, і вас схопили вартові цього королівства?

— Вони нормальні, поговорили і відпустили. Принц Крістіан ще й потім перепрошував за них.

Джеральд провів рукою по обличчю.

 — Отже, втрапили все-таки в халепу? Я знав! Відчував! Більше ні на крок від мене, чуєш?

Останні слова Джеральда я слухала, немов крізь воду. Раптом голова пішла обертом, і все потемніло.

Спалах. І я в нашій Академії Магії. Тільки все тут потрощене, бігають якісь чужі маги-бойовики зі зброєю.Чути крики, вибухи. Суцільний жах. Якого троля тут відбувається? Мене вони не бачать. Я наче й не тут взагалі, просто дивлюся зі сторони.

Раптом бачу якийсь кабінет. У ньому Ліса, навколо якої вогняний щит. Але в неї щось летить. Чорна куля. Це смертельне прокляття. Мить — і воно пробиває захист.

Знову спалах. Розплющую очі й бачу перед собою переляканого Джеральда. Він обіймає мене аж до хрусту кісток і шепоче на вухо.

— Хвала небесам, крихітко, ти прийшла до тями. Я так злякався за тебе. Вибач, що накричав.

Його відтіснила Кетті та швидко почала мене сканувати. Ліса та Стефан також були поряд.

— Все добре, Нора здорова, це не прокляття чи хвороба, щось інше.

Джеральд допоміг мені встати на ноги.

— Друзі, здається, у мене щойно перший раз у житті було видіння.

— Що-о? Розказуй! Що ти бачила?

Я подивилася на Лісу.

— Тільки не хвилюйся. Лісо, я бачила тебе. Навколо палав вогняний щит, у який летіла чорна куля зі смертельним прокляттям і вона пробила оборону. Ти впала і… Не знаю… Було схоже, що тебе вбили. Точно не скажу, бо прийшла до тями.

— Де це було, Норо? — похмуро запитав Стефан.

— Територія Академії магії. І там страшне, що робилося. Усе навколо було розтрощене, спалене, багато бойових магів, чужих. Крики, сльози. Я точно не знаю, що це було. Дуже схоже на…

— На що? Договорюй, Норо! — не витримав Джеральд

— На війну! Чи якийсь переворот. Не знаю.

Стефан і Джеральд якось дивно перезирнулися, схоже в них були свої думки з цього приводу. Ліса була дуже засмучена та перелякана. Дивно, але я відчувала вину, що саме мені прийшло видіння і воно було таким жахливим.

— Батько дуже хотів, щоб ми якнайшвидше поїхали з Морського Королівства. Він точно щось знає, — сказав Стефан.

— А ще він попереджав, що тебе шукає голова Магічного ковену. Ми думали, через те, що ти розірвав заручини з Амандою. А якщо ні? Ти ж знаєш, що в короля немає своїх дітей, ти претендент на трон, — вголос припустив Джеральд.

Ого, Стефан може стати королем. Цього я не знала. До речі, я помітила, що він знову став нормальним. Треба буде Лісу потім розпитати, що саме допомогло, адже кристала бажань в її руках я не бачила. Але це потім. Тут у нас нові проблеми з'явилися.

У мене було видіння. Повірити в це не можу. Я можу бачити майбутнє? Провидиця? Це така рідкість серед бойових магів. Може це якась помилка?