Глава 13

Нора

Я дивилася на Джеральда і щиро не розуміла. Невже він думає, що є ще якийсь шанс повернути все як було. Поговорити він надумав. Навіщо ці розмови? Може одразу прикинутися, що у мене амнезія, і в ліжко до нього стрибнути?

— Джеральде, ми про все поговорили ще влітку, я не розумію, навіщо ти мене обманом сюди затягнув та влаштував увесь цей цирк? На що ти сподіваєшся? Що в мене з'явиться ностальгія, я все забуду і кинуся до тебе в обійми?

— Чесно кажучи, це був би ідеальний варіант, крихітко. Але ні, я не прошу про все забути. Прошу пробачити. Норо, я клянуся тобі, що ні на кого іншого навіть не подивлюся, якщо ти згодишся бути зі мною разом, — почав свою промову хлопець і підійшов до мене ближче.

Я рукою зупинила його. Треба тримати хоч якусь дистанцію, бо мені важко себе контролювати, коли він надто близько.

— Я схожа на дурепу? Не вірю ні одному слову!

Джеральд схопив мою руку та обхопив мою долоню своїми руками.

— Норо, я увесь час про тебе думаю. Я намагався викинути тебе з голови. Якісь дівчата, алкоголь — нічого не працює. В моїй голові та серці лише ти. Я ніколи себе не пробачу за те, що зрадив тебе, але дуже хочу, щоб ти дала мені ще один шанс. У нас ще все може вийти!

Я висмикнула свою руку і втомлено сіла на диван.

— Джере, ти розумієш, про що ти мене просиш? Як ти собі це уявляєш? Зараз ми зійдемося, побудемо разом до кінця року, потім ти випустишся, а я залишуся в академії. І щоразу як ти будеш десь на бойовому завданні чи просто в іншому місті я буду думати, сам ти у своєму ліжку чи з якоюсь черговою пасією? Я можу тебе пробачити, проте довіряти більш не зможу.

Хлопець сів навпроти.

 — Давай я тобі присягнуся. Можна використати якийсь артефакт, впевнений, якщо пошукати такі знайдуться. Ти не повіриш, які страшні присяги людей змушують давати та з якими наслідками. Можеш забажати, щоб у мене там все відсохло, якщо я тобі зраджу!

Ого, а Джеральд серйозно настроєний. Пропонує крайні заходи.

— Не треба мені ніяких присяг, Джере. Чесно, просто відпусти мене. Я намагаюся забути тебе і жити далі.

— Чорта з два, Норо! Ти думаєш я зможу дивитися як хтось тебе обмацує? Поки я в академії, ніхто не посміє до тебе підійти, я про це потурбувався.

— А-а-а… Отже, це тобі я маю подякувати за відсутність побачень?

Атмосфера загострювалася, хлопець з кожною своєю реплікою мене злив все сильніше.

— А ти думала, я допущу, щоб ти на моїх очах з кимось ходила на побачення? Це виключен! — проричав Джер.

— Дуже дякую, придурку, але нічого. Ще пів року і ти покинеш стіни академії магії та втратиш свій вплив. Ото я розгуляюся!

— Отже, не збираєшся мене пробачити? Згодна бути будь з ким, аби не з тим кого ти любиш? І не починай мені розказувати казки, що ти мене давно забула. Я бачу як ти на мене дивишся! Точно так само, як я на тебе. З жагою та безумовним бажанням, такого не приховаєш, як не старайся!

Хлопець стиснув в руки в кулаки, в його очах палав вогонь, дуже розлючений. А найстрашніше, що він мав рацію.

Я дійсно сумую за ним і дуже хочу наплювати на здоровий глузд і кинутися до нього в обійми. Але цьому не бути. Я не проміняю залишки своєї гордості та не піддамся почуттям. Просто не вірю, що з цього може вийти щось хороше. Хоча дуже хочу цього.

— Джеральде, я все сказала. Час назад не повернеш. Я не збираюся ворушити минуле і тобі не раджу, — зібрала всі сили, щоб це промовити.

— Отже, все? Остаточно? Без шансів? — без надії в голосі холодно запитав хлопець.

— Все, — хриплим голосом відповіла я.

— Ясно. Вибач, що забрав твій час. Маготаксі під рестораном, все оплачено, відвезе тебе в Академію.

Джер різко встав і вийшов з віп-кімнати, я навіть не встигла більш нічого йому сказати. Коли залишилася сама, з очей градом покотилися сльози. Чи правильно зробила? Він же досі мені небайдужий, і це ще м'яко сказано.

Мозок каже, що я молодець. А серце… Серце пече нестерпно та обзиває зрадницею. Не знаю, скільки я ще просиділа у тій кімнаті наодинці, але врешті-решт змогла взяти себе в руки й запевнити, що моє рішення було єдиним вірним.

Квіти забрала, не пропадати ж такій красі. Спустилася вниз, стараючись нікому не показуватися на очі. Маготаксі досі мене чекало. В дорозі я думала про те, що мене, хоч і для благої начебто мети, знову обманули. Потрібно буде на канікулах забрати з дому підвіску-пташку, що розпізнає брехню. Я спеціально її не взяла, адже вона нагадує мені про Джеральда, але все ж, мабуть, краще її носити та не знімати.

Джеральд

Трясця! Я вийшов з ресторану, спустився на вулицю та вдарив ногою у найближчу кучугуру снігу. Яка Нора була холодна зі мною! Я у глибині душі знав, що вона мене не пробачить. Я б на її місці теж собі другого шансу не давав. Проте сподівався, що дівчина добріша за мене, і почуття до мене пересилять голос розуму. Але ні, не сталося так, як бажалося. Мені залишається лише одне. Дійсно відпустити її та йти своїм шляхом.

Взагалі, треба братися за розум. Правий Стефан, що ці дівки та гулянки ні до чого путнього не доведуть. Набридло все. Не хочу розмінюватися на невідомо кого. Хочу так, як було з Норою. Отже, буду шукати когось, хто зачепить так само. Але за Норою буду приглядати, хоча б поки я ще вчуся в “Адріаднес”. А там, можливо, чого очі не бачать, того і серцю не жаль. Забуду її та й все по цьому.