Глава 12

Джеральд

Після того бісового Зимового балу, де прийшлося трохи помахати кулаками, всю ніч не міг заснути. Які ж все-таки чорти ходять по нашій землі! І ніяких проривів з монстрами не треба! Місцеві виродки перевершують чудовиськ у своїй жорстокості та цинізмі. Так, я й сам не святий, взірцем ціломудреності мене точно не назвеш. Проте я ніколи не намагався взяти дівчину силою. Це ж просто звірство якесь!

Мало ми тому збоченцю наваляли. Якби можна було з ним поквитатися за допомогою магії, то зовсім інша справа. У виродка не було б одного шансу залишитися живим, а його смерть була б довгою та сповненою мук.

Коли я думав про те, що на місці Ліси могла бути Нора, мене кидало в холодний піт. Лісу теж звісно шкода… Але Нора… Це зовсім інше для мене.

Можливо я зарано здався? Так, я винний по усіх фронтах. І з літа встиг ще більше накосячити. Але і Нора теж. Так, я впевнений на 90 %, що той черв'як не її хлопець, і вона просто хотіла мене позлити, але я можу помилятися. Проте, дуже хотів би мати рацію.

А що, якщо ще не все втрачено? Можливо є ще малюсінький шанс все повернути? А я топлю свою тугу в алкоголі у сумнівній компанії, замість того, щоб повернути ту єдину, що дійсно небайдужа.

Так, все, вирішив. Я спробую ще один єдиний раз. Не вийде — доля така, нічого не поробиш. Хоча я все ж таки більше вірю у вибір і його наслідки, а ніж у те, що все сплановане кимось зверху. Але хто його знає, як воно є насправді.

Просто так піти на побачення зі мною вона не погодиться, отже потрібно діяти хитро. Треба якось витягти Нору за межі Академії Магії. І здається, я знаю хто мені допоможе.

Вже наступного ранку я перестрів на коридорі Тома — дивакуватого рудоволосого першокурсника, який постійно треться біля дівчат. Дружать вони. Він настільки жалюгідно виглядає, що я до нього взагалі не ревную. Ну чесно, обійняти та плакати. Невже хтось на нього взагалі ведеться? Проте він тісно спілкується з Норою, отже може мені допомогти.

— Агов, друже, ходи-но сюди на хвильку, — підізвав я хлопця.

Той як побачив хто його зве, аж зблід, бідолаха. Ну як можна бути таким сциклом? Я не можу з цього хлопчини.

— Ти до мене? — тремтячим голосом перепитав Том.

— До тебе, нещасний. Та перестань ти труситися! Не з'їм я тебе, — поплескав я хлопчину по плечі.  — Справа до тебе є важлива. Тільки ти з нею впораєшся, більш ніхто.

Том трохи заспокоївся, навіть трохи плечі розправив.

— Джеральде, я так розумію відмови не приймаються?

— Все вірно.

Хлопець тяжко зітхнув.

— Що робити треба?

— Ти дружиш з Норою Мілт?

— Ми спілкуємося, — почервонів хлопець.

Не зрозумів. Що це за червоні щоки, як ото я його застав за чимось непристойним. Про мою Нору, гнида мала, думав? Троляча тобі дупа скоріше світить, а не моя крихітка! Але вибору в мене мало. Сподіваюся, пацан не самогубця і зробить все, як мені треба.

— Мені потрібно, щоб ти сказав Норі, начебто ваш куратор міс Вансович попросила її поїхати у центр міста та забрати у книжковій крамниці книги. Начебто це дуже важливо, а вона їде у справах і не зможе цього зробити.

— Ти просиш мене збрехати подрузі? — перепитав Том.

Ні, я точно зараз приб’ю цього тупака.

— Я прошу передати їй те, що я сказав. Все інше, не твого розуму справа. Я ясно виразився?

— Ясно, — буркнув хлопець.

— Дякую, хлопче. Я в боргу не залишуся. Хочеш віскі ельфійське привезу? Елітний сорт, таке тільки у короля та у мене.

— Ні, дякую, я не вживаю алкоголь. Я передам Норі те, що ти попросив, а на заміну хочу протекцію. Твої шістки завжди мене задирають! Особливо Едді!

Ах ось у чому справа, ображають хлопчика. Воно і видно, що він весь такий на голову ображений.

— Без питань, Томе. Мої хлопці тебе більше не чіпатимуть.

А що? Мені не шкода! Першокурсників повно! Хай одразу вчаться самі давати відсіч. А то що це за маги такі будуть? Добре, що Том не бойовик, а стихійник, таким на полі бою точно не місце.

Нора

Том сьогодні був дивний, як ніколи. Припхався до мене у кімнату з самого ранку, коли сонце ще тільки почало визирати з-за горизонту. Тарабанив у двері, неначе пожежа сталася у гуртожитку, не менше. Почав швидко щось торохкотіти про те, що я маю терміново їхати у центр міста, якісь книжки… Нічого не зрозуміла з його словесного потоку.

— Стоп, — зупинила я хлопця. — Я нічого не розумію. Давай повільніше і все спочатку.

— Норо, міс Вансович попросила, щоб ти замість неї з'їздила у центр міста у книгарню Бронкс і забрала її замовлення, бо вона десь їде у справах, — вже повільніше пояснив  хлопець.

— Дивно, а чому саме я? І взагалі, не можна було кур'єра попросити? — прохання кураторки здалося мені дивним.

— А мені звідки знати? Вона сказала, моє діло передати інформацію. Міс Вансович дуже поспішала, так би сама зайшла і пояснила своє рішення.