Глава 10

Джеральд

Провів усю ніч, заливаючи свою тупість з тупоголовими курками, які тільки й уміли, що розкривати рота та кліпати очима. Виглядав я так собі. Мій ліпший друг, а за сумісництвом сусід, з яким ми ділили спільну вітальню, Стефан Блек тільки присвиснув, як мене побачив.

— Друже, ти взагалі спав? Таке враження, що в тебе усю ніч вогняними кулями кидалися, а ти навіть не відбивався.

— Все добре, бро, просто тусив у Роялті та трохи перебрав з ельфійським віскі. Знову.

— Ти б зав’язував з цим ділом, Джере, я зараз серйозно кажу, бо оця твоя гульня і ночі з хвойдами до добра не доведуть.

Вже не довели. Через них я вже втратив те єдине, що було хоч трохи для мене цінне. А тепер втрачати нічого. Стефану про Нору я не розповів. Не знаю чого. Мені це здавалося надто особистим, до того ж якось не по чоловічому було жалітися. А ще, якби друг зрозумів, що я так облажався значною мірою через надмірне вживання алкоголю, то точно наклав би на мене якесь кодувальне закляття. Не знаю чи таке існує, але знаю Стефана. Цей би точно знайшов. Його завзяттю та силі волі можна позаздрити.

Мій друг — один з найсильніших студентів-магів і завжди добивається свого. А ще Стефан — племінник нашого короля, що є, звичайно, таємницею для всіх інших. Якщо ми у Роялті з дівчатами, то він з нами зависає вкрай рідко. Хлопець заручений з якоюсь магічкою, з якою навіть не спілкується. Шлюб договірний, більше інформації не знаю.

— Не лікуй мене, добре? Пішли краще на магозон трохи розімнемося, — огризнувся я Стефану. І так настрою немає, ще і його повчання слухати.

Магозон — це великий ринг з захисним куполом, на якому можна було безпечно проводити магічні бої, не боячись, що якась вогняна куля поцілить у глядачів. Влаштовувати там сутички дозволяють лише за присутності викладача. Але коли правила нас зупиняли?

На магозоні ми розійшлися не по-дитячому. Стефан так взагалі, старався так, що аж піт з лоба тік. Оце так справи. Не інакше, як перед якоюсь кралею вимахується, а мені чеше, що йому на всіх однаково. Брехло!

— Так, що тут відбувається? Що за збіговисько? Стівенсон! Ну якого дідька?! Я ж вам тисячу разів разом із Блеком повторював! Ніяких поєдинків без нагляду вчителя! Ви ж повбиваєтесь тут! Ото вже настирливі хлопці! І дарма, що майже випускники! Який приклад ви подаєте молодшим курсам?

Це прийшов містер Сміт — наш викладач бойової магії. Один з найкращих бойовиків Морського Королівства. Дуже поважаю його. Він мене багато чому навчимо. Завдяки йому я — один з найкращих студентів-бойовиків.

Ми зі сміхом та штовхаючи один одного вийшли з магозону.

— Все-все, містере Сміт. Просто перевіряли захист. А то раптом що десь не так і якийсь першокурсник пораниться? — зі сміхом сказав Стефан.

— Або першокурсниця, — підхопив я.

— Джеральде, я тебе прошу, навіть не дивись у бік новеньких дівчат. Мені вистачило скарг від батьків кинутих дівчат минулого року. Я обіцяю, ще така витівка, і на одного ловеласа в академії поменшає.

— Це останній раз, слово честі, — я театрально поклав руку на серце.

Ех, містере Сміт, була одна дівчина, заради якої готовий стати чи не монахом, проте свій єдиний шанс бути з нею я втратив, а ще одного вона мені не дасть. Така доля в мене.

А ввечері я пішов знімати стрес до Клариси Лібхен. Сексуальна блондинка вже давно мене вішається. Що ж, прийшов її зірковий час. Нехай покаже, на що здатний її хтивий ротик. Може, й вийде трохи забутися. Хоча ще не одна хвойда, яка була у мене в ліжку після Нори, не змогла стерти спогади про ніжне і тендітне тіло, яке я пристрасно кохав на острові. Оцей пустий трах — ніщо, порівняно з тими відчуттями. Але ж вона колись має пропасти, ота чортова туга за Норою. Тож хай сьогодні Клариса старається.

Нора

Сьогодні я познайомилася з дуже приємною дівчиною Лісою. За кумедних обставин. Вона хотіла сісти за столик Джеральда та Стефана в їдальні, а я їй завадила. Чомусь одразу зрозуміла, що дівчина стипендіатка й не хотіла, щоб у неї ще з'явилися якісь проблеми через багатеньких хлопчиків, які загралися у владу. Ми швидко знайшли спільну мову. Потім ще й виявилося, що ми одногрупниці. Я зраділа, що зможу з кимось поспілкуватися окрім надокучливої Лоресси. Але сестричка про мене не забувала. Зловила після столової та потягнула на вулицю.

— Норо, ти не можеш це пропустити! Там таке! Очманіти можна!

— Що там такого особливого, що ти волочиш мене на двір, як якусь ляльку? — роздратовано запитала я.

— Справжній магічний бій! Між Джеральдом та Стефаном! Це феєрично!

У мене аж мову відібрало. Зараз я його побачу. Того, хто вкрав моє серце, а потім роздер його на шматки. Чи готова я? Однозначно, ні! Але ховатися все життя не вийде.

Ще крок вперед, і я побачила Джера. Він так вправно рухався на магозоні, кидав вогняні кулі з неймовірною швидкістю. Я мимоволі залюбувалася ним. Який же він все-таки сильний бойовик! Про всяк випадок, сховалася за спиною Лоресси. Звісно, навряд би він мене побачив у цьому натовпі. Йому зараз точно не до мене, адже його опонент теж доволі могутній бойовик, проте ризикувати не хотіла.

Дівчата навколо аж пищали від такого видовища. Всередині прокинулися отруйні для душі ревнощі, але я засунула їх куди подалі. Не маю ніякого права його ревнувати. Він мене зрадив. Кінець. Фініта ля комедія. Всім було дуже весело, пора розходитися.