Глава 9

Нора

Сказати, що у мене ноги трусяться — нічого не сказати. Сьогодні мій перший навчальний день в академії магії “Адріаднес”. Але мене лякали далеко не складні предмети, суворі вчителі та нові знайомства.  Найбільше страшила зустріч з Джеральдом.

Я ні разу не бачила його після того, як повернулася з острова. Хлопець за цілий місяць навіть не спробував зі мною зв'язатися. Ні одного дзвінка чи повідомлення. Звісно, я зробила все можливе, щоб він подумав, що я з іншим. Що це все була просто гра. Так… Забава… Легкий курортний роман біля моря. Адже йому зовсім не обов'язково знати, наскільки сильно він мене зачепив. А зачепив серйозно. Неначе заліз глибоко під шкіру, у серце, мозок і ніяк звідти не забереться. Кожна клітинка мого тіла його пам’ятає.

Іноді, спогади накривають мене з головою, і я цілий день не встаю з ліжка. Мені навіть здається, що я чую запах його парфуму час від часу. Груди стискає з усіх сторін, коли згадую його обійми та палкі поцілунки. Але потім у моїй уяві з'являється ота хвойда, що виходила з номера Джеральда і здоровий глузд повертається. Він мене не заслуговує. І досить про нього думати. Якби ж було так легко викинути його з голови…

У Академію Магії мене привіз тато. Він сказав, що хоче на 100% впевнитися, що у мене тут будуть гарні умови. Це було зовсім не обов'язково, але тато наполіг на своєму і відклав навіть для цього усі свої справи. Він заздалегідь домовився з ректором, що мене поселять у гуртожитку разом з моєю сестрою Лорессою, яка навчається тут на третьому курсі на факультеті побутової магії. Я б не сказала, що ми подруги, родичка здавалася мені трохи зарозумілою, проте це краще, ніж взагалі нікого не знати. Мабуть.

Шкода, що Джеймса тут не буде. Він би точно не дав мені наробити дурниць та підтримав би у всьому. Проте у нього немає ні краплиночки магічного дару. Він вступив до Університету Дизайну, який розташований на іншому кінці Морського Королівства.

Академія магії вважалася елітним вищим закладом. Більшість студентів були з заможних сімей, проте тут навчалися і стипендіати з високим рівнем магічного потенціалу. 

Варто зауважити, що керівництво Академії самостійно вибирали студентів та факультет для них. Нікому невідомо, яким чином проходив цей відбір. Проте, скільки б грошей у тебе не було, потрапити сюди з низьким потенціалом неможливо. Або вступити на Факультет оборони, якщо тебе зарахували на Побутовий.

Усю дорогу від машини до гуртожитку я оберталася. Мені весь час здавалося, що хтось на мене дивиться. Параноїчка. Нічого більше Джеральду робити, як ото шпигувати за мною! Гуртожиток був відділений від навчального корпусу і знаходився неподалік. Лоресса зустріла нас на порозі.

— Норо, дядьку Нормане, я так рада вас бачити!

Дівчина одразу кинулася нас обіймати. Типова білявка з надмірною худобою та суперздібністю збирати усі плітки. Скільки її пам'ятаю, дівчина знає все і про всіх. Де б Лоресса не знаходилася, вона розкаже біографію кожного у залі ще й присмачить її брудними подробицями з їх особистого життя.

Мені ж було байдуже, що там у кого і як. Оскільки я ніколи не підтримувала  її бажання обмити комусь кісточки, спілкувалися ми не часто. Добре, що у нас буде лише спільна вітальня, особисті кімнати відокремлені.

У моїй було все оформлено максимально просто. Білосніжні стіни,  меблі з натурального дерева, велике ліжко з балдахіном, яке нагадало мені нескінченні палкі ночі на острові… Бррр… Норо, швидко викинь це неподобство з голови.

— Стіни спеціально залишили білими, щоб студенти могли все зробити на свій смак, — пояснила Лоресса.

— Норо, що скажеш? Яке оформлення бажаєш? — запитав мене тато.

— Хочу залишити все як є.

Лоресса глянула на мене, як на пришелепкувату. 

— Сестричко, навіщо тобі ці прості депресивні стіни? Це ж не стильно, — скривилася вона.

Ага, твої рожеві з фіолетовими вкрапленнями шпалері, що нагадують блювотиння єдинорога, набагато кращі, хмикнула я про себе. Вголос сказала

— Тату, я впевнена. Мені дуже подобається. Світло, невимушено, не дратує нічого.

— Як скажеш, — не став заперечувати тато. Він взагалі рідко зі мною сперечався, дуже любив і у всьому підтримував. — Якщо я тобі тут вже не потрібний, то я поїхав.

— Бувай, дуже тебе люблю, — обійняла тата і поцілувала його у щоку.

— Щасти, красуне моя, — ніжно сказав батько та вийшов з кімнати.

Я хотіла розкласти речі, але Лоресса була налаштована на бесіду.

— Та–ак, Норо, зараз я розкажу тобі, які тут у нас порядки. А то ти першокурсниця, можеш одразу потрапити в халепу. По-перше, ми носимо форму, думаю, тобі її вже пошили. Це коротка спідниця у складку та сорочка з емблемою школи, штани тільки в холодну пору року. Мантії одягаємо на свята та офіційні церемонії. На вихідних можна звичайний одяг, особливо, на вечірки. Вони тут у нас бувають рідко, але якщо є, то ого-го!

— З цим проблем не буде, я не проти форми та не фанатка вечірок.

— Так, поїхали далі, — продовжила Лоресса, — у нас є їдальня. Сніданок, обід та вечеря включені у вартість навчання, готують там смачно, вибір хороший, тож голодна не залишишся. Тут головне правильно вибрати столик. Ні в якому разі не сідай за великий чотирикутний у правому кутку!

— Що з ним? Зачарований якийсь чи що? — хмикнула я.

— Гірше. Це столик Стефана Блека, Джеральда Стівенсона та їх друзяк, якщо за нього випадково сідає якийсь зівака, то йому потім непереливки. Одного хлопця після такої витівки знайшли голим прив'язаним до флагштока біля входу в Академію.