Глава 7

Джеральд

Коли я розплющив очі, Нора лежала на моєму плечі та тихенько сопіла. Яка вона мила, коли спить. Моя красуня. Моя? Звісно, моя. Тепер точно моя. Всередині прокинулися власницькі почуття. Нікуди я тепер її не відпущу, хай навіть не сподівається на це. Ще й виявилося, що я в неї перший. Очманіти. Я думав у такої бойової дівчини, як Нора, уже точно все було. Але ні. Я одразу це відчув….О-о, крутиться, моя соня. Зараз буде прокидатися.

Нора розплющила одне око і спробувала різко сісти. Я ледве її втримав.

— Тихо-тихо, не втікай, крихітко, — поцілував її у вушко. Вона так солодко пахла. Полуницею, малиною і вершками… Ммм… Така солоденька… Я б зараз повторив усе, що ми робили вночі. Гарантію даю, що їй би сподобалося більше, але думаю поки досить, потерплю трохи.

— Джере, що ми наробили, — простогнала Нора.

— Нічого кримінального. Лише приємнощі та любощі, — промуркотів їй на вухо.

Дівчина перелякано спитала.

— А захист? Ми не подумали про захист!

— Норо, усе добре, у мене є спеціальний амулет. Ти не станеш матусею завчасно.

— Фу–х.

— Іди до мене, маленька, — я згріб свою красуню та пристрасно поцілував. — Я тепер тебе нікуди не відпущу.

Наступні дні й ночі ми проводили з Норою разом. Я не пропускав ні однієї можливості поцілувати красуню або зайвий раз обійняти. Батьки швидко все зрозуміли й чомусь анітрохи не здивувалися. Як виявилося, вони помічали набагато більше, ніж ми думали.

До кінця відпочинку залишилося всього десять днів. Як ми будемо спілкуватися в Академії? Чи не скінчиться все це курортним романом? Я відганяв від себе ці думки. Головне, що тут і зараз ми разом і нам добре. А далі… Якось воно буде.

Того дня ми з Норою нікуди не поїхали, а просто відпочивали коло басейну. Там майже нікого не було, бо в головному холі був концерт якогось відомого співака. Окрім нас біля басейну залишилася лише одна парочка. Та й та швидко пішла, залишивши нас наодинці.

— Хочу пити, — сказала Нора. — Принесеш щось смачненьке?

— Звісно, крихітко, — посміхнувся я поцілував у щічку та почимчикував у сусіднє приміщення до бару.

Коли бармен уже доробляв Мохіто, я почув крик і плескіт води. Нора! Кинувши все, я побіг назад до басейну. Те, що я побачив, мало не вибило з мене душу. Нора під водою. Вона ж не вміє плавати!Серце впало в п'ятки. Я миттю стрибнув у басейн та витягнув її.

Дівчина була непритомна, але пульс відчувався. Я швидко почав згадувати уроки із цілительства. Чорт, чому я їх так часто прогулював? Що робити?! Я поклав руки дівчині на грудну клітку та промовив універсальне цілительне заклинання, яке вчив кожен бойовик, на випадок, якщо на полі бою не буде кому допомогти.

— Редітус віта санітас.

О, небеса, хоч би це допомогло! Аби цього було достатньо. Мене всього добряче трусило і я вже мало не впав у відчай, коли Нора почала кашляти та прийшла до тями.

— Крихітко, ти тут! Моя маленька, що сталося? Якого біса ти опинилася на дні басейну? Я мало з розуму не зійшов! Думав, що тебе втратив.

— Я послизнулася і впала. Джере, я так злякалася. Вода тягнула мене до низу, поряд нікого не було. Мені було так страшно, — голос Нори тремтів, моя дівчинка плакала. Вона була така бліда.

— Кицюню, підім до головного цілителю готелю. Хай він тебе огляне, бо з мене лікар так собі. Я дуже радий, що зміг надати тобі першу допомогу, проте переживаю.

Нора погодилася. Цілитель сказав, що дівчина в нормі, про те їй не завадить відпочинок і міцний сон. Тож я провів її в номер, а сам вирішив піти в бар. Знімати стрес міцними напоями. Нора не заперечувала.

Коли я вже смакував ельфійський віскі за барною стійкою мене накрив жах. Я ж ледве її не втратив. Назавжди. Ніколи в житті я так не лякався. І як мені тепер із цим жити? Як її уберегти? Це ж однаково, що твоє серце тепер розгулює саме по собі окремо від тебе.

Після першої пляшки віски пішла друга, і я вже був добряче п’яний. Хотілося забутися в алкоголі.
Мене бентежило все. І моя черезмірна прив’язаність до Нори. І неспокій за дівчину, і страх втратити свободу. І страх за її життя та безпеку. Усе в голові перемішалося.

За роздумами я не помітив, як до мене підсіла якась дамочка, на вигляд — легкої поведінки. Її коротка сукня та глибоке декольте просто кричали про те, що вона згодна віддатися прямо тут і зараз.

— Чого сумуємо, красунчику? — запитала вона.

— Відвали, хвойдо, — я не збирався з нею церемонитися.

— Ого, одразу з образ почали? Я думала ти більш інтелігентний, молодий чоловіче. Пригостив би мене. Впевнена, ми б гарно провели час. Я — Тіна, до речі.

— Мені не важливо хто ти така. Зникни, — я знову перехилив келих із міцним алкоголем.

Дівчина навіть і не думала нікуди йти. Навпаки, замовила й собі коктейль та всілася зручніше поряд, пожираючи мене очима. Ну й нехай, подумав я. Ще склянка віскі…а потім ще одна…

А потім усе було як у тумані…

Нора