Глава 5

Нора

Після смачної кави зі збитими вершками та тостами ми з Джером поїхали в сусіднє місто острова — Енчеменд. Невелике за розміром, містечко вражало своєю гостинністю та затишністю.

Вузькі вулички з невеликими, ніби казковими, будиночками із червоною черепицею та маленькими круглими віконечками неначе ідеально збереглися з минулого століття. Щоб з однієї перейти на іншу часто треба підійматися сходами, або ж звернути в крутий поворот.

Магомобілів, здавалося, взагалі не бувало. Вони, тут, мабуть, і не проїхали б. Місцеві жителі були дуже милі та привітні, з кожної кав’ярні чи магазинчика щиро посміхалися та запрошували в гості. На вулиці продавали квіти. Джеральд одразу ж придбав мені оберемок рожевих тюльпанів. Не те щоб мене це сильно вразило, але було приємно. Це мої улюблені квіти.

Ми завітали до однієї з магічних лавок. Вона привабила нас насамперед своєю незвичайною вивіскою. Магазинчик називався “Чудерна”. Цікаво, що букви на вивісці миготіли різними кольорами, а навколо їх літали маленькі феєчки. Звісно, не справжні, то була зачарована голограма. Стіни обплітало зелене виноградне листя.

Всередині лавка була не менш чудернацькою. Виявилося, що в приміщенні три поверхи, на кожен з яких вели окремі східці.

Перший поверх був із чарівними зіллями та травами, на другому — магічні книжки, а на третьому — зачаровані артефакти. Там було найцікавіше.

В асортименті різноманітні магічні кристали, захисні персні, сумки із зачарованим дном, окуляри, через які можна бачити різні прокляття та багато чого іншого.

Мою увагу привернула невелика підвіска у вигляді маленької золотої пташки. Вона була дуже ніжна, тендітна, і водночас від неї віяло такою силою.

— Подобається, крихітко? — махнув на прикрасу головою Джеральд.

— Вона неймовірна, — щиро виказала я своє захоплення.

— Знаєш, що вміє ця маленька пташка?

— Що?

— Допомагає відчувати брехню. Якщо людині будуть брехати прямо в очі, то підвіска буде сильно нагріватися та пекти, щоб попередити свою господиню про обман. Цей артефакт створила одна з магіс, яку довгі роки зраджував чоловік.

— О, то ця штучка не тільки гарна, а ще й корисна?

— Угу.

Я придивилася до ціни. Матінко рідна, навіть для нашої сім’ї це було дуже дорого. Тож я пішла далі, удавши, що мені на неї байдуже.

У тому магазинчику я купила кілька книг для навчання, а Джеральд — новий кристал для переміщень. Він галантно забрав мої покупки. На касі хотів розрахуватися замість мене, але я не дозволила. Це ще для чого? Ми ж навіть не пара. До того ж я і сама не бідую,  і він про це прекрасно знає.

Потім ми пішли перекусити в місцеве кафе, столики якого стояли на вулиці на краєчку гори. Краєвид із такої тераси відкривався неймовірний. Море, горе, погода — усе було прекрасне.

Мушу зізнатися, що мені сподобалося проводити час із Джеральдом. Він виявився ерудованим, при цьому часто жартував. І навіть його підколи були не образливими, а дуже навіть милими. Я зловила себе на думці, що Джер гарно посміхається, ямочки на щоках дуже йому личать. Не дивно, що він такий популярний серед дівчат. На такого важко не повестися. Навіть я, і то задивляюся, хоча б мала вже мати імунітет від нього.

Коли ми повернулися до готелю, я була в чудовому настрої.

— Джере, а ти виявляється не такий придуркуватий, як я думала.

— О-о, Нора Мілт сказала щось про мене хороше! Там небо, часом не падає? Бо такі дивовижі відбуваються — здуріти можна! — глузував Джеральд.

— Та ну тебе. Я ж чесно кажу. Дякую, я гарно провела час.

— І тобі дякую.

Коли я вже була в номері, дзенькнув конектор. Повідомлення від Джера:

Добраніч, крихітко. Сподіваюся, я тебе сьогодні не дуже втомив. З нетерпінням чекаю завтрашній день.

P.S. Одягни своє найгарячіше бікіні.

Закотила очі. Стівенсон у своєму репертуарі.

Спи вже, хтивий підлабузник.

Засинала з усмішкою.

Джеральд

Я зачинив двері після прогулянки й втомлено впав на ліжко. Оце то ми з малою сьогодні кілометрів намотали! Навіть я — загартований бойовик, втомився. А їй хоч би що! Тільки очі світяться від захвату!

А як вона дивилася на ту пташку, я хотів одразу ж її придбати. Але… Були “але2. По-перше, вона навряд би отак одразу прийняла від мене таку дорогу річ, а по-друге… Ну не впевнений я, що не буду їй брехати. А нащо мені, щоб вона одразу всі карти мої розкривала? Ні, так діло не піде.

З Норою було… Навіть не можу підібрати слово… Легко? Так, мабуть, воно підходить найбільше. Після того, як мала розкусила мій план зваблення, я розслабився і не намагався їй сподобатися. Ну хіба що трохи.

І тюльпани ті просто так купив. Бо джентльмен. Виявилося, що з Норою я можу легко спілкуватися на будь-які теми. Вона голосно сміється з моїх жартів, у нас багато спільного.