Глава 3

Через ще 5 років

Нора

— Мамо, ти що знущаєшся з мене! Я нікуди з вами не поїду! — я була сама не своя від люті. — З тим придурком витримати 30 днів разом — це буде не відпочинок, а каторга!

— Норо, припини істерити! Ви можете взагалі не говорити. Просто сидіти за одним столом на сніданках, обідах та вечерях. Життя в одному готелі не зобов’язує тебе спілкуватися з Джеральдом. Хоча я не розумію твоєї неприязні до нього. Чудовий хлопець. Гарний, талановитий, з дуже сильним магічним потенціалом, один із найкращих учнів Академії магії. Що тебе не влаштовує? — мама відмахнулася від мене рукою та продовжила складати речі у валізу.

— Він нахаба! І постійно мене дражнить! А Лоресса розказувала, що в Академії він ні однієї спідниці не пропускає! Ну можна я залишуся вдома. Ну будь ла-асочка.

Мама театрально закотила очі.

— Ти йому відповідаєш не менш грубо. Ми втомилися слухати ваші словесні перепалки. Я сподіваюся, ви вже подорослішали та не будете вкотре вправлятися хто кого більше зачепить. Тобі вже 18, думаю дурість вже покинула голову. Ми зі Стівенсонами давно запланували спільний відпочинок на острові й нарешті в нас випала відпустка в однаковий час.

— Ну, ма-ам!

— Ми поїдемо всією сім’єю, не вигадуй дурниць. Тобі не завадить поніжитися на сонці перед початком навчання в Академії. А щодо Джера… Мало що хто там може розповідати. Про твого тата колись і не таке можна було почути, а як ми познайомилися, його як підмінили. І взагалі, тобі ж його ніхто не сватає! Спілкуйся по мінімуму й буде тобі щастя.

— Він мені неприємний! Я геть не хочу місяць бачити його щодня.

— Ти скоро почнеш навчання в Академії й однаково будеш його бачити щодня. Що це за дитячий садок, Норо! Чому цей хлопець викликає в тебе стільки емоцій? Чи, можливо, він тобі подобається і ти не хочеш у цьому зізнаватися? — мама посміхнулася та заграла бровами.

Я почервоніла як рак.

— Ти що-о! Звичайно, ні! Я його терпіти не можу!

— Ага, ага, — я так і зрозуміла, — грайливим голосом продовжила мама.

Стало ясно, що щось доводити та пояснювати немає сенсу. Стане ще гірше. Мама взагалі не хотіла мене розуміти.

Джеральд не міг мені подобатися! Точні ні! Ніскілечки!

Скільки себе пам’ятаю, він мене дратував. Самовпевнений, пихатий, вважає, що весь світ біля його ніг. Він постійно наді мною насміхався. То йому мій одяг не подобався, і він дражнив мене рожевим фламінго, то знущався над моєю любов’ю до книжок та називав мене малим бібліотечним черв’яком. А частіше всього просто казав, що я — його особиста скалка в житті. Чим я йому вже не вгодила — не зрозуміло. Я ж відповідала, що він хамло, яких світ не бачив, та самовдоволений індик із завищеною самооцінкою.

Ну й що, що він один із найгарніших хлопців, яких я бачила у своєму житті! Це ж треба було таким вимахати! Зріст 1, 95 — не менше, і 8 кубиків на пресі… Сама бачила, коли невчасно зайшла у ванну кімнату в них у гостях, де хлопець тільки но закінчив приймати душ. Джера це навіть зовсім не збентежило, він навіть і не думав прикритися, навпаки розправив свої плечі, мовляв, подивися який. А рушник на стегнах ледве-ледве тримався!

Я з виском вибігла з кімнати і всю вечерю не підіймала очі вверх. А він мене навпаки свердлив поглядом. Після того ми майже 2 роки не бачилися. Й ось 30 днів сумісного відпочинку.

А я за цей час теж, до речі, теж підросла. Витягнулася до 1,70 см, у всіх стратегічно важливих місцях округлилася, веснянки пропали, шкіра вирівняла тон. Волосся стало більш насиченого шоколадного кольору та вже доросло майже до лопаток. У мене з’явилися шанувальники в школі магії. З одним я навіть закрутила роман. Та ми з Робом розійшлися на випускному. Він хотів від мене більшого, ніж я могла, а головне хотіла йому дати. Хлопець мені подобався, але отого особливого лоскоту та метеликів у животі я не відчувала. А лягати з ним у ліжко просто так, бо майже всі дівчата з мого класу давно втратили цноту… Ні, це не для мене. Хвала небесам, звички слідувати за натовпом не було в моєму характері.

Але все одно останній місяць літа перед Академію я хотіла провести інакше. Планувала разом зі своєю сестрою поїхати в подорож, побувати в різних містах нашого Королівства, побачити світ… І тут мама мене ошарашила: їдемо у відпустку разом зі Стівенсонами на цілий місяць. Джеральду, уже 22 роки, чого він пхається на море з батьками, а не тусить десь із друзями? Намагатимуся його уникати, наскільки це буде можливим, а то знову ще щось ляпне про мій купальник або сміятиметься з того, що я досі не вмію плавати.

На острів Сарао ми перемістилися за допомогою магічного кристала. Зі Стівенсонами домовилися зустрітися на місці. Як зручно, що придумали такий артефакт. Промовив потрібні координати, схопив камінь — і ти в потрібному місці.

Готель виглядав як справжня мрія: шість поверхів один кращий іншого. Кожен був оформлений у різному стилі. Перший виглядав як величезні окультурені джунглі, посеред яких стояла стійка реєстрації та диванчики для клієнтів. По фоє спокійнісінько прогулювалися леопарди, стрибали мавпи та літали папуги. Гостів, вони, звісно, не зачіпали.

На другому поверсі був величезний акваріум, а стіни були оздоблені різнокольоровими кристалами. Наші номера були на третьому поверсі, який нагадував пустелю. Стіни були зачаровані, здавалося, що в них постійно пересипається блискучий пісок, а в кінці коридору — оазис із пальмами та фонтанчиком. Батьки замовили 2 номери й мені буде де усамітнитися.