Розділ 7

З того дня я знову мала обох батьків. Тепер я часто до них навідувалась і дізнавалась багато нового. Через кілька місяців в голові почула голос мумії Васі, якимось чином мені вдалося через підпростір зв'язатись з ним. Він показував як на краще змінився той світ. Показував як живе інше втілення мами. В тій реальності вона не була мисливцем і її поганий характер був від природи. 

Моя ж мама виявилась зовсім не такою, якою була скільки її пам'ятаю. Вона казала, що це було для мого захисту, але тільки тепер я дізналась, що вона за людина насправді. Вона була неймовірна і мені хотілось дізнатись про неї все.

З батьком ми також здружились і він розповідав багато про переміщення між реальностями, і мені здавалось, що іноді я була близька, щоб самій переміститись. Але в останній момент зосереджувалась і залишалась в цій реальності. 

Подорожувати світами звичайно круто, але небезпечно, тому я вирішила залишитись в цьому. Знайшла високооплачувану роботу з гарним колективом, але особисте життя не складалось. 
З ким би не пішла на побачення, я все одно марила Васильком, іноді він мені навіть ввижався в інших хлопцях і я не могла викинути його з голови. Але життя продовжувалось.
Одного осіннього дня я поверталась з роботи. Липка мряка псувала настрій і змушувала глибше пірнати в комірець пальто. В якийсь момент переді мною відкрився портал і з нього почало лізти щось неймовірне. Ніби хтось випхнув цирк з іншої реальності в нашу. Все було таке яскраве і кольорове. Коли роздивилась краще, побачила, що це все дівчата різних форм і виглядів. Була дівчина з пухнастими заячими вушками, які притискала щільно до голови й налякано озиралась, інша була зі шкірою зеленого кольору і з мітлою в руці, третя виглядала як кіборг з фільмів, там навіть маленька фея з крильцями літала. І всі вони ніби підсвічувались зсередини, але дивніше за все було те, що всі дівчата як одна мали моє обличчя. Останнім з порталу вистрибнув хлопець як дві краплі води схожий на Васька. Портал з іскрами зачинився ледь не розрізавши Васька навпіл, але милувало. 

Хлопець огледівся. Здається перерахував всіх дівчат аж тут його погляд наштовхнувся на мене. Не розбираючи дороги він підійшов ближче. Кілька секунд дивися в очі й раптом згріб в обійми.
- Нарешті я тебе знайшов! Я вже не сподівався. Стільки всього сталося за ці п'ять років!
Я відсторонилася.
- Почекай, які п'ять років? Трохи більше як рік минуло. - невпевнено почала я.
- Для тебе рік. Але я був у вимірі Земля якого йшла на зустріч чорній дірі. Там час йшов швидше. Проте завдяки тій дірі мені вдалося відкрити портал саме в цю реальність, до тебе.
- Неймовірно. Хочу все дізнатись. А що це за дівчата?
- Які дівчата?  - здивовано озирнувся хлопець. - Ти почала бачити якихось дівчат? - а потім засміявся розглядаючи моє очманіле обличчя. - Жартую. Ці дівчата твої копії такі ж аномалії як і ти. Мумія помилився, що ти єдина жіноча варіація. За час пошуків я зустрів вісім твоїх втілень.
- А навіщо ти їх з собою притягнув? - пошепки спитала я. - Чи не краще їм було б у їх світах? Тут вони геть не вписуються своєю зовнішністю. Як вони виживуть? Чи вони тут тимчасово для якихось цілей.
- Ні, вони тут назавжди. Цих чотирьох твоїх копій довелось взяти з собою, бо їх світ витісняв їх. Це дивно, але твоя реальність їм має підійти, хоч вони й виглядають для неї дивно. 
- А інших чотирьох моїх копій не витісняв? - з подивом спитала я. Не зрадівши появі  чотирикратної спокуси для Васька.
- Не витісняв. Чотирьох інших поглинули ці чотири, тож ти до них близько не підходь про всяк випадок 
Але поки ми говорили мої копії оточили нас.
- Пізно, Васильку - посміхнулась фея дивлячись на мене величезними блакитними очима. - Ти не здогадувався, але ми тут не просто так. Поглинання дев'ятої завершить наші муки. Ми зможемо створити світ безпечний для стрибунців і нарешті заживемо спокійно і щасливо. Ну і звісно ти будеш нашим. Ти ідеально підходиш нам. Тож дякую, що врятував і привів до останньої ланки.
З цими словами вони всі кинулись до мене. Васько відкидав їх допоки фея не заїхала йому каменем по голові. Втрачаючи свідомість він продовжував відганяти їх допоки міг. 
Потім ми залишились наодинці з моїми копіями. Нейтралізувавши мого захисника вони вже не спішили підходячи з різних сторін. Я кинулась до Васька, але в цей момент вони одночасно торкнулись мене. 
Я замружилась очікуючи на біль від розривання на частини, але відчуття були взагалі інакші. Ніби літній дощик, що тільки набирає силу, розходиться приємною прохолодою по тілу. 
Я здивовано розплющила очі. Навколо було м'яке яскраве світло, а моє тіло втягувало в себе інші мої копії. Я намагалась скинути їх тіла, обтрушувала себе, але мої руки проходили крізь їх прозорі тіла, що м'яко освічували все, що знаходилось на відстані кількох метрів. 

Коли моє тіло припинило їх поглинати я відчула як з грудини щось рветься ззовні. Почало штовхати в різні сторони аж поки я не впала на спину. Тут вже з мене стало виходити світло огортаючи мене, як хмаринка і піднявши на метр над землею. Потім різко світло сфокусувалось в області серця і потужним білим променем стало вилітати до неба утворюючи на небосхилі щось схоже на купол. 
Я відчула як поєднуюсь з планетою. Світло огорнуло всю землю закриваючи її повністю захисним екраном. Я розчинялась у Всесвіті створюючи захист для всіх майбутніх стрибунців.
Зненацька я відчула теплий дотик. Я не могла зрозуміти де я його відчуваю. Ніби я була одночасно всюди й ніде. Голоси, що почула згодом повертали мені усвідомлення себе. Вони то змішувались в один, то розділялись на три, але як в трансі кликали мене.
- Івася.
- Івася!
- Івася?
Три рідних голоси. Три близьких людини. Вони були поряд. Вони кликали мене і я не могла не відгукнутись. Я летіла на звук збираючи себе по частках, що розпорошились Всесвітом. Кілька митей і я відкрила очі.
Я знаходилась в тому самому місці. Навколо мене сиділи мама, тато і Васько і тримаючись за руки розгойдувалися і кликали мене. 
- Я вас люблю, мої рідні. Дякую, що повернули. - посміхнулась я закривавленими губами й втратила свідомість.