Розділ 5

Я приречено подивилась на мумію.
- Це кінець? Зараз я стану зомбі? Зі сльозами на очах звернулась до немертвого який все знав.
- Аж ніяк. Ти ж аномалія, пам'ятаєш? - відповів той навіть не розліплюючи губи. - навіть Ваську нічого не буде якщо його свої вкусять, а у тебе ще й свої бонуси додадуться. 
- А ти ще й черевомовець виявляється? Чому всі ви такі обдаровані, одна я якась недорозвинена. - засумувала я відзначаючи, що мумія має безліч прихованих талантів.
- Не вгадала. Я подумки з тобою розмовляю. - знов почула голос в голові та тільки тепер усвідомила, що насправді чую його не вухами. Я різко підняла голову і з надією подивилась на немертвого. 
- Як я можу чути твої думки? Ти ж казав, що я на таке нездатна.
- Була нездатна. До укусу того бовдура. Після оберту вони кілька секунд нам не підпорядковуються, тому я не встиг зреагувати на небезпеку, але як виявилось, це на благо. Тепер ти доєдналась до нашої телепатичної мережі. Навіть не думав, що таке можливо, але я навіть радий.
- Тож зомбі я не стану, а тепер ще й ваші думки можу читати?
- І не тільки їхні - почула в голові голос Васька. - Тепер і я можу з тобою так спілкуватись. Підіймайся, пішли далі. Нам треба дістатися статуї.
Васько допоміг мені піднятися. Я очікувала нестерпного болю в нозі, бо укус був досить кривавий, мені навіть здалося тоді, що зомбі вирвав шмат з моєї ноги, але болю не було, а коли я поглянула вниз, то не повірила своїм очам. Навіть слідів укусу на нозі не було.
- Як це можливо? 
- Самому цікаво. - гмикнув немертвий. - Думаю тебе чекатиме ще багато відкриттів. Навіть не уявляю які наслідки цього будуть. Але навряд щось негативне.
Тим часом ми вже заходили в залу де мене засудили. На столі в оточенні немертвих Василів стояла вся комісія, яка засідала під час мого вироку. 
Вони стояли колом спиною один до одного і довгими мечами відштовхували зомбі, що раніше були їх співробітниками. Що дивно, навіть попри те, що ноги комісії виглядали як місиво, вони не перетворювались на зомбі. І досить впевнено тримались з нападниками.
- А це цікаво. - почула в голові я голос мумії Васі. - схоже вони досягли успіху у винайденні протиотрути. А я ще дивувався, навіщо вони з останнього убитого Василя зняли шкіру.
Мене пробрав мороз від його слів. 
- А ти думала вони такі добрі та пухнасті? Просто вбивають і викидають тобі подібних? - здивувалась мумія відчувши мою реакцію. - Я б тобі показав, що вони роблять, але боюсь твоя тендітна психіка цього не витримає. Тож повір на слово. А поки вибач мені, треба розібратись з цими хитродупими. Даремно вони вважають, що антидот їх врятує. Можливо від укусів вони й захищені, але від смерті ні. 
І мумія пішов навпростець до столу збільшуючись у розмірах і розкидуючи всіх хто був на його шляху.
Вся зала завмерла спостерігаючи за красою і грацією муміфікованого велетня на якого перетворився мумія Вася.
Лише Василь схопивши мене під лікоть непомітно тягнув до дверей в наступну залу.
- Що це з ним? - подумки спитала я. - Це всі немертві так вміють? 
- В тебе досі є питання, хоча ти доєдналась до нашої телепатичної мережі? - усміхнувся в моїх думках мумія, а в реальності в цей момент розривав навпіл одного з суддів, що товклися на столі й приречено чекали своєї черги зустрітись з чудовиськом. - Гаразд, я допоможу дізнатись. Дивись.
Зала зникла і перед моїми очима з'явилось безкрає поле до горизонту засіяне зеленою озимою. Перед очима я бачила свою маму, що гралась з кількарічним малюком. Це не був мумія Вася, тому що сцену я бачила саме його очима, це був його молодший брат, який слідом за мамою обернувся на величезне, волохате створіння з іклами різцями, що стирчали з рота і величезними коричневими пазурями. Вони бавились то обертаючись на людей, то знову у якусь подобу єті, як раптом пролунав постріл. Брат мумії Васі якраз знаходився у процесі перетворення на людину як у нього влучили. Кривава пляма розходилась на грудях молодшого. Пролунав наступний постріл, який вбив жінку. Голосний крик Васі обірвався калейдоскопом перед очима. Його затягнуло в портал.
- Мисливці вбили моїх рідних коли вони були в найвразливішому стані. А я не міг нічого зробити, тому що в цей момент в мені відкрився дар переміщення. - сумно пояснив мумія Вася те, що я побачила. - Як я не намагався повернутись, але все далі й далі віддалявся від своєї реальності, допоки мене не спіймали й не вбили в цьому світі.