Розділ 4

- Почекай, ти ж казав, що просто хочеш помститися цій секті. Про весь світ ти нічого не казав! - з нотками істерики, що зароджувалась в мені вигукнула я. 
- Хіба ти не вчинила б так само? - з запитанням в темних проваллях очей подивилась на мене мумія. - Он Васько хоч і не хоче цього визнавати, але згоден з нами. Якби його вбили просто за те, що він той хто є, то помста була б страшною.
Я з недовірою подивилась на Васька. Він дивився кудись в сторону міцно стиснувши губи. Його обличчя було білішим за зуби скелета, що протискувався між нами, вперед коридором в цей момент. 
- Васько, але ж тут твоя мама, хай і варіація її, але все ж мама. І люди ж не всі погані. Невже ти б занапастив весь світ лише щоб помститися купці божевільних. 
Хлопець повільно повернув голову і подивився на мене нечитаним поглядом. 
- А як би ти вчинила? Замислись на мить. Тебе вбили, просто так. Після нестерпних тортур які витримати залишившись при здоровому глузді неможливо, а потім ще й твій труп осквернили. Гадаєш ти б не хотіла знищити всіх. І ти багато чого не знаєш. Цей Союз складається майже з усього населення планети. І ти не уявляєш, що вони роблять з іншими хто проти їх влади. А щодо мами, немертві контролюють всіх вкушених, тож єдина загроза для мами це саме ця спілка, а не немертві. 
- Про що ти взагалі? Які тортури? Як вони можуть мати стільки людей? - не вірила я своїм вухам.
- Він - махнув Васько на мумію - показав мені все, поки ми вибирались зі склепу. Повір, те, що вони хочуть зробити стане благом для світу. Ті, незалучені в злочинах Союзу, потім побудують краще суспільство. 
- Але ж так не можна. Це неправильно.
Гірка посмішка Василька дала зрозуміти, що я помиляюсь. Але чому я не можу також побачити те, що показали Василю? Невже тільки через те, що народилась дівчинкою, а мала хлопчиком. Оскільки я аномалія, я ніколи не мала вибору? Завжди тільки один варіант розвитку в будь-якій ситуації, хоча всі інші мали безліч варіантів, я завжди йшла одним шляхом. Чому так? Питала я себе подумки без надії отримати відповідь, але відповідь неочікувано прийшла. Ніколи, мабуть, не звикну, що мої думки можуть читати.
- Так. Ти аномалія без права вибору. Але все можна виправити. Тільки для цього тобі доведеться знайти всесвіт збільшених можливостей. Там ти так чи інакше набудеш здатності обирати. Хоча якщо тебе влаштовує життя без розвитку, то повернись у свій світ. 
- Але ж ти казав, що ми змінюємо свідомо чи несвідомо світи коли робимо вибір. - згадала я його ж слова.
- Я це Ваську казав, а ти інша річ. Ти б і переміщатись між Всесвітами не змогла, якби те дурко тебе сюди не витягнув. Пливла б за течією і далі до самого кінця. 
- Невесела перспектива вимальовується. 
На цих словах ми нарешті вибрались з коридорів підземелля на перший поверх. В просторому холі відбувалось справжнє божевілля. Немертві чия кількість невпинно поповнювалась підвладними вкушеними зомбі тіснили людей, що їм протистояли до зали в якій мені зачитували вирок.
- Хай йому грець! - вигукнула я і розвернулась назад до підземелля. 
- Івасю! - Васько схопив мене за плечі та потяг назад.
- Ну ти бачив, бачив?! - намагалась загальмувати я рух ковзаючи ногами по мармуровій підлозі.
- Тобі нічого не загрожує. - переконував Васько якось невпевнено.
- Твій вигляд аж волає про безпеку. Але ти маєш рацію. Рухатись треба вперед. То що, мумія Вася, нам треба в ту залу де виносили вирок? Там наш порятунок?
- Ну майже. Треба пройти крізь ту залу до наступної. Там стоятиме статуя якій вони поклоняються. В ній вбудований механізм створення переходів. Але ці бовдури навіть не підозрюють про це. 
Навколо нас кипіла битва. Немертві, що огородили нас своїми спинами та бились з ворогами час від часу звужували кільце штовхаючи нас спинами з різних сторін в інші моменти розступались, щоб наздогнати ворогів, але я почувалась у відносній безпеці навіть попри те, що підлога була завалена рештками та кінцівками що рухались чи навпаки лежали нерухомо. Всі нерухомі рештки в білому одязі схоже належали вкушеним зомбі, оскільки після розчленування живими залишались лише немертві Василі. Жахлива картина. Гадаю, якщо виживу, мене не одну ніч жахіття мучитимуть. Але треба зібратись і довести справу до завершення. 
- А як увімкнути цей механізм і керувати ним? - вирішила уточнити.
- Боїшся, що дорогою зі мною щось трапиться? - усміхнувся немертвий. - Не хвилюйся, скоріше з вами щось станеться, я ж продовжу існувати навіть розібраним. Хоча, якщо так подумати, то і ви існуватимете, навіть якщо вас вб'ють. Але живими все ж краще залишитись. Подорожувати світами немертвими ви вже не зможете. 
Тож щоб увімкнути механізм на нозі статуї богині натисніть по черзі на кожен ніготь і подумайте про місце, куди ви хочете потрапити. На її постаменті під ногами відкриється портал. Він буде активний - хвилину, потім для перезаряджання треба буде більше години. 
- Але ми ж з різних всесвітів. Як тоді ми одним порталом потрапимо в різні виміри? - обурилась я. - Ти ж обіцяв кожного у свій відправити. А за час очікування наступного порталу ваше повстання можуть подавити й той хто залишиться чекати - загине?
Мумія загадково усміхнулася. 
- Васько вже знайшов відповідь на це питання. Еге ж? - звернувся він до хлопця.
Васько виглядав трохи розгубленим і збентеженим.
- Я відправлюсь в той світ, який ти, Івасю, обереш. 
І так ніжно подивився мені у вічі. Якби я не знала, що ми одна людина, я б вирішила, що він закохався. Хоча чому б і ні? Він мені також дедалі сильніше подобається, але чи не буде це чимось дивним? Хоча він же вміє переміщуватись між всесвітами, то врятувавшись з цього божевілля зможе знову рушити реальностями. Але таким чином він втратить можливість повернутись саме у свій світ. 
Мумія стояв мовчки ніби прислухався до чогось, так само виглядав і Васько.
- Агов, ви що, на пару мої думки читаєте?! 
Хлопці схаменулись і зніяковіли, а потім дружно помахали заперечно головою. 
Ех, як же ми з ними все-таки схожі. Точно як одна люди....
Думку я не встигла додумати, як відчула різкий біль у себе на щиколодці. Я подивилась вниз і з жахом почала смикати ногу з зубів новооберненого зомбі. Мумія Вася подивився на зомбі й той різко відпустив мою ногу і як собака задріботів геть. Я різко сіла на підлогу. Васько намагався мене підхопити, але не встиг.