Розділ 3

Під час бігу, раптом відчула в руці щось важке. Це сковорідка якимось чином заскочила в долоню. 
Розвернулась і знову запустила її у велета. Не чекаючи на результат побігла далі, але гучний зойк і гуркіт сповістили, що цілі пательня досягла. Після цього я знову відчула важкість металу в руці. 
Однак плутаючи коридорами я забігла в глухий кут. Позаду чулись кроки переслідувачів. 
Ну що, сковорідка, ми з тобою сам на сам проти ворогів, не підведи.
Розвернулась і вкотре запустила її в переслідувачів. 
Та ти ба, хоч бери участь у конкурсах по метанню ядра. І другого переслідувача я нейтралізувала прицільним ударом у голову. Але залишався третій проти якого я була, як Моська проти слона. 
А, була не була, лети сковорідочка знову. Мені подобається її функція повернення до мене. Але цей велет зміг ухилитися від снаряда, що летів у нього. Підійшов до мене і вхопивши за шию підняв над підлогою. 
Повітря вирішило, що моїм легеням добре і без нього і припинило в них поступати. Я шипіла і намагалась відірвати залізний захват від горла, але все було марно. Тут почувся глухий гуркіт і велет почав сповзати на підлогу. Сковорідка бумерангом повернулась до мене на шляху нейтралізувавши ворога. Поки я поверталась на підлогу з підвішеного стану, стіна до якої мене притискав нещодавно велет, розм'якшилась і мене хтось схопив за талію і затяг всередину. Я навіть зрозуміти нічого не встигла, як опинилась в якомусь цегляному кубі. Обернувшись побачила Василька. 
- Що, тільки що сталося? - здивувалась я.
- Рушниця перезарядилася і я зміг перенести тебе сюди. 
- Куди сюди? Постривай, а до чого тут рушниця? Вона ж, ти казав, робить добрішими?
- Я казав, вона змінює суть речей, чи людей. Тож і структуру стіни вона може змінити. Та і взагалі у неї багато способів використання. Але поки добирався до тебе знову розрядив її, тож нам доведеться кілька хвилин побути тут.
- А що це за місце? Тут ні вікон, ні дверей, лише отой ящик кам'яний.
- Думаю це склеп, а то труна - відповів хлопець. - Можемо на ній посидіти поки чекаємо.
Я з криком стрибнула в його обійми. Завжди боялась таких місць і небіжчиків. Мабуть, через мою любов до фільмів жахів. 
Васько спочатку здригнувся і напружився, але потім розслабився та обійняв мене у відповідь.
- Знаєш, версіям з паралельних реальностей небажано контактувати. - сказав хлопець. - Залежно від законів Всесвіту версій вони можуть злитись в одну при тісному контакті, але схоже в наших Всесвітах цей закон не діє. Тому що навіть якби в одному з тих Всесвітів де ми з'явились на світ діяв закон злиття версій, то ми б стали одною людиною.- з полегшенням сказав він. 
А мене під час його слів почало турбувати дивне відчуття в руках. Я відпустила Васька і подивилась на руки. Вони то ставали напівпрозорими, то знову нормального вигляду.
Я приречено подивилась на хлопця. 
- Це те, про що ти казав? Я зливаюсь з тобою?
- Ні, злиття відбувається інакше. Якби ми могли злитись, то це вже б відбулось як тільки ти мене обійняла. Схоже ти не підходиш для цього Всесвіту, щось в ньому противиться твоєму існуванню.
- Я тут згадала, що ми б ще вранці злились, коли спали в обіймах один одного. - замислилась я. 

- Ми спали разом!? - здивувалась моя чоловіча копія.

- Так. Але я прокинулась раніше і нічого тобі не сказала. - подражнилась я підмигнувши. - Проте зараз це не важливо. Як думаєш, може це ті хто мене впіймав якось на мене впливають, щоб знищити? - з острахом спитала я.
- Ні, в цьому світі таке неможливо.
- Звідки ти стільки знаєш? Хто ти?
- Я мандрівник світами. Гадав, що оскільки в цьому світі моя копія загинула, я зможу залишитись тут. Адже повернутись у світ з якого я вперше перемістився не вийшло. Але тут існує цей Союз Уповноважених КеруватИ. Вони приховано втручаються в усе і ведуть цей світ у тільки їм відомому напрямі. До речі в інших світах подібні угруповання рідкість. 
- Цікава у них абревіатура виходить.
- Тут поняття абревіатур не існує, тому їм нормально з такою назвою живеться. - посміхнувся Васько зрозумівши, в чому жарт.
Мої руки тим часом перестали миготіти, але мене все одно це хвилювало.
- Тож, якщо ти так багато знаєш, то що з моїми руками було? Цього більше не стане?
- На жаль це тільки початок. Ця реальність не приймає тебе. Якщо протягом кількох діб ти не перемістишся в інший світ, тебе з цього зітре. Таке сталось з іншим мною, що перемістився в цей світ після того, як я тут осів. Я тоді ще не знав про таке і думав, що це побічна дія переміщення. Я пропонував йому перемістити його в інший світ, але не міг обіцяти, що то буде саме його світ, і він вирішив залишитись тут. Але за тиждень розчинився.
- Може він просто знову перемістився в інший світ? 
- Ні, переміщення відбувається майже миттєво. Тому нам треба поспішити з переходом в інший Всесвіт. 
- А чому б вам не залишитись зі мною? Хіба нам тут погано разом? - почули ми скрипучий веселий голос, що роздавався від труни. Васько різко розвернувся на джерело звуку загороджуючи мене собою в той самий момент я виступала вперед щоб загородити його. Штурхання, коли кожен намагався прикрити собою іншого ще більше розсмішило невідомого глядача. 
Під натиском Васька я все ж здалася і сховавшись йому за спину. Визирнувши з-під плеча ледь не заволала зі страху. На склепі сиділа мумія людини та весело махала ногами, чи тим, що від них залишилось.
- Це неможливо. - з подивом сказав Васько, відступаючи до стіни й при цьому так само загороджуючи мене собою. - В жодному світі я не зустрічав живих мерців. Може в цьому склепі якісь галюциногени в повітрі?
- Чому ти вирішив, що бачив все? - гигикнув чоловік - Навряд ти детально вивчав світи й стикався з аномаліями чи звичними, але не відомими на загал випадками. Я власне чого виліз. - продовжила мумія вирячившись на нас темними очними проваллями. - Я не зі своєї волі таким став. По суті, я такий же як ви, точніше був таким як ви, тільки мені менше пощастило, і нас таких тут багато. Ці нелюди багатьох переміщених в цей світ занапастили. Я тут не один, але щоб вас не лякати, то інші вирішили поки не показуватись. Нам потрібна ваша допомога. Ну, а вам знадобиться наша. Ми хочемо поквитатись з цією організацією, але замуровані в цій місцині і вибратись не можемо. Якщо допоможете нам, ми допоможемо вам. 
- І чому ми маємо вам вірити? - насторожено запитав Васько.
- А якій сенс нам брехати самим собі? Мав би відчути вже. Може по мені вже і не зрозуміло - розвела мумія руками навколо себе - але я і всі нещасні, яким не пощастило, це копії вас самих, якимне вдалось врятуватись. Не знаю чому, але тільки у наших втілень є можливість свідомо переміщатись між реальностями. 
- І звідки тобі це відомо? - все ще насторожено допитувався хлопець.
- Мені багато чого відомо. Після смерті багаж знань якось розширюється, хоча знову ожити мені це вже не допоможе, але може хоч помститися. Та і допомогти собі подібним, себто вам, що потрапили у халепу також хотілося б. Та і цій дівчині тут недовго залишилось. Твої підрахунки хлопче хибні. До вечора вона розчиниться. Тож домовились? 
- Як розчинюсь? Чому? Попередній розчинявся тиждень, як сказав Васько.
- Світи різні, закони різні, втілення різні. Твоя структура зруйнується швидше. Тож варто поспішити. - відповіла мумія 
- Що від нас вимагається? - спитав Васько 
- Твоя рушниця випустить нас звідси, а ми так і бути перемістимо вас у ваші реальності. 
- Стривай-но. Як ви можете вгадати, яка реальність наша? Я скільки стрибаю, не можу знайти свій світ. 
- Взагалі, світ який ти вважаєш своїм, не зовсім твій. Народився ти в іншому і безсвідомо все життя переміщався, поки не навчився робити це свідомо. Безсвідомо люди переміщуються у схожі паралелі, а коли втілення починають робити це свідомо, то різноманітність паралелей збільшується. Тож ми тебе перемістимо в той Всесвіт, який ти вважаєш рідним, хоч він і не буде тим в якому ти народжений.
- Тобто моя мама не моя мама в моєму Всесвіті, хоч вважає мене своєю? - запитала я мумію.
- З тобою, Івася, геть інша історія. Ти аномалія. Всі наші втілення в паралельних реальностях чоловічої статі, і лише ти, чомусь народилась дівчиною. Був би я живим, я б радо дослідив це відхилення, але зараз мене в цьому тілі, що руйнується, як і інших Василів, тримає жага помсти. Як тільки ми розправимося з усіма хто має стосунок до нашої смерті, наші душі звільняться, і знов об'єднаються в одну в очікуванні коли інші Василі доживуть свої втілення і душа повністю стане цілою, щоб знову переродитись і розмножитись.
- Все це дуже цікаво, - вклинилась я - але я продовжую танути й мене це лякає. Васько, твоя рушниця зарядилась? Можемо вже рушати?
Хлопець схаменувся, подивився на рушницю і ствердно кивнувши глянув на мумію. 
- Добре, я допоможу вам, якщо ви відправите Івасю в її всесвіт. Але ти так і не відповів, як ти знаєш де наш справжній Всесвіт?
- А я і не знаю. - гиготнув мумія - проте мені це і не треба. У цих ...., що нас вбили, є пристрій який це може зробити, але ці бовдури навіть не підозрюють цього. І поклоняються пристрою як святині. 
- Гаразд. Ходімо. Клич інших. - відповів мумії хлопець. 
- Спочатку відкрий прохід, бо нас багато.
- Та скільки вас там може поміститись в тій труні? Навіть якщо як шпроти вкладетесь, то не більше восьми вийде.
- Ой хлопче, треба мислити ширше. Не все буває саме тим чим здається.
Васько знизав плечима і доторкнувся рушницею до стіни прилеглої до тієї через яку мене затягнув сюди. Мабуть, щоб попередити повторний напад велетів, якщо ті вже отямились після знайомства з моєю сковорідкою, яка тепер маленьким дармовисом висіла у мене на пальці. Я так і незрозуміла чому вона збільшується чи зменшується, але схоже як потреба в ній зникла вона поменшала. 
Стіна здригнулась, замерехтіла як хвилі на воді та стала трохи прозорою. Ми з Васьком і мумією вийшли перші, як за нами нестримним потоком ринула купа мумій і скелетів. Як у них тільки кінцівки купи тримаються і не відпадають?
Ми опинились в просторій, але темній кімнаті без вікон, світло в яку пробивалось з відкритих дверей у тунель. За хвилину тут стало тісно, а мумії все йшли і йшли. 
Важко уявити, скільки ті нелюди вбили мені подібних. 
- А скільки вас всього? - звернулась я до мумії. - Хоч тут вже схоже близько вісімдесяти осіб, чи не замало вас? Скільки в цій будівлі тих сектантів? Хоч я бачила від сили тридцять осіб, але навряд всі прийшли заслухати мій вирок.
- Так, нас значно менше, ніж наглядачів цього Всесвіту. Навіть тут їх щонайменше тисяча. Але у смерті свої переваги. 
- Це які?
- Дозволь я залишу свої маленькі дівчачі секретики при собі. - ухилилась мумія від відповіді.
- Ми маємо знати, чого чекати. - втрутився Васько. - Я не хочу поповнити ваші ряди живих мерців, через непродуманість вашого плану.
- О, повір, у нас було задосить часу, щоб розробити план. У нас є деякі переваги, які за короткий час повернуть ситуацію на нашу сторону. 
- Це ж які? - продовжив допитуватись Васько. 
- Ти б мав вже зрозуміти. Ти ж все-таки чоловіче втілення.  Але побачите. Головне тримайтесь біля мене. Якщо хочете вижити та потрапити додому. 
Васі очевидно не подобалось, що мумія ухиляється від відповіді, власне, як і мені, але іншого вибору у нас не було. Якщо в цьому палаці більше тисячі людей, то нам точно вдвох не впоратись. 
Тим часом потік мерців зі стіни закінчився. Вони заполонили всю кімнату і навіть коридор що прилягав до неї. Не знаю як вони збираються перемогти без зброї, але їх кількість вражає. Навіть, якщо вони просто гризти будуть ворогів, є ймовірність, що це подіє. І в той момент я навіть не підозрювала наскільки моя думка виявиться влучною. 
Потік немертвів потягнувся з кімнати по коридорах. Ми йшли поряд зі знайомою мумією. Раптом почули гучний дзвін, що лунав по всій будівлі. В різних кінцях коридорів прокотились хвилею звуки боротьби. Здавалось би звідки дзвін заліза якщо в сучасному світі є вогнепальна зброя, і у секти, що полонила мене хіба її немає?
- Боротися з немертвими вогнепальною зброєю даремна справа. - став відповідати на мої думки знайомий мумія. - Нас раз вже вбили, вдруге це зробити неможливо. Ймовірно лише затримати відрубавши кінцівки. Але скажу по секрету, їм і це не допоможе. Найперший з нас, кого вони вбили, ще до того як вони вигадали кидати нас в катакомби під склепом, коли зрозумів, що попри смерть продовжує існувати намагався втекти, і вкусив одного з робітників. Той оскаженів і став кидатись на інших працівників і його укуси робили людей такими ж дикими, але при цьому перший Василь міг контролювати поведінку ним обернених. Така здатність є у всіх нас. Тож вони приречені. Вони минулого разу ледь впорались з тим, що Василь заварив, а тепер і поготів. 
- Але ж я мовчала, як ти дізнався про що  я думаю? - здивувалась я. - А чому вони тоді вас не знищили, а просто в склепі закрили?
- Ми пов'язані, Івася, і ти б також мала чути наші думки. Хоча з урахуванням того, що ти аномалія, і не мала можливості розвиватись, як твої чоловічі варіації, то це не дивно. От Васько, здатен на це. Подивись яким він став стурбованим усвідомивши наші прагнення. Але при цьому він все ж розуміє чому. А щодо нашого знищення, гадаєш вони не намагались? Подивись на оту вуглинку, що замикає наш ряд, це перший Василь. Коли його знову полонили знищивши всіх, хто йому підпорядковувався, вони зробили все, що могли, щоб знищити його рештки, але це було марно. А тепер вони взагалі нічого не зможуть нам протиставити. Скоро весь цей вимір буде наш. - і мумія з жахливим скреготом, ніби нігтем по дошці, загиготіла руйнуючи мої останні рештки самовладання.