Розділ 2

- Помиляєшся, я своя власна - відповіла нахабі та спробувала вдарити його головою в обличчя. Але на жаль зростом не вийшла. Він лише посміявся і потягнув мене до виходу. Як я не противилась, він ніби не помічав, аж поки до нас не приєднались інші. Мене заштовхали в машину і повезли у невідомому напрямі. 
Коли машина зупинилась і мене витягли я побачила величезний палац, чи щось на кшталт. В житті такого не зустрічала і в місті де я жила такого точно не було. Що ж, подивимось що буде далі. Без сковорідки в оточенні вже десяти людей я навряд чи щось вдію. 
Мене привели у велику залу, де за столом півколом сиділи суворі дядечки й мовчки дивились на мене допоки мене не довели до стільця посеред зали та не прив'язали до нього. Схоже не вірили, що я спокійно сидітиму. Хоча після всього, що сталося і в оточенні такої кількості людей робити будь-що, було якось лячно. 
Коли всі розсілися, чоловік, що сидів навпроти мене за столом заговорив.
- Василина Косяченко. Ти порушила закон переміщення між світами та могла б привести до колапсу нашого Всесвіту через свою присутність. Таке карається знищенням з полотна всесвіту. 

Тут мені сяйнула ідея 

-Яка ще Василина Косенко? Ви схоже переплутали. Я взагалі інша людина. Мене звати Обеліна Іваник. 

Ледь стрималась щоб не ляснути себе по лобі, а потім згадала, що прив'язаною до стільця все одно б цього не змогла зробити. Ото ще вигадала ім'ячко, звідки воно тільки мені в голову стрельнуло. Краще б вже мовчала. І гучний гигіт дядечок навпроти підтвердив це.

-Отже, Обеліна Іваник, - заговорив чоловік навпроти все ще посміюючись - якби ти не назвалась, порушення закону рівноваги цього Всествіту карається смертю.
- Почекайте, ви натякаєте, що збираєтесь мене вбити? Але за що? Я ні в чому не винна. Я не переміщалась сюди.
- Я не натякаю. Я повідомляю, що ти будеш страчена. Вирішила потягнути час балачкам? Гаразд. Тож, якщо ти ні в чому не винна,тоді чому ти зараз тут? - поставив логічне питання злий чоловічок, але відповіді на нього у мене не було.
- Звідки я знаю?! Може ви секта, що викрадає людей і вбиває! - вигукнула сердито. - Я лягла спати у себе вдома, а прокинулась тут. Я тут ні до чого. Відправте мене назад в мій світ і забудемо це все як страшний сон. - спробувала домовитись.
- В якомусь сенсі ми справді секта, але страчуємо людей не просто так. Ви, стрибунці Всесвітами, несете загрозу нашій реальності коли взаємодієте з нею. А повернути тебе в твій всесвіт ми не зможемо.У нас не існує таких технологій. А чим довше ти взаємодієш з нашим світом, тим більша шкода йому наноситься. Тож твій вирок - знищення. Заберіть її.
- Почекайте. - втрутився хлопець, що шепотів свої права на мене коли спіймав, а потім всю дорогу сюди дивився ніби хотів з'їсти. - Адже якщо вона не взаємодіятиме з нашим світом, то ніякої шкоди від неї не буде. - я посилено закивала погоджуючись з ним. Хай він дивний, але його слова мені подобаються. 
- Віддайте її мені. - продовжив дивак. - я її закрию у підвалі й вона не зможе зашкодити нашому світу. - на ці слова я почала так же посилено махати головою не погоджуючись. Тепер мені його слова не подобаються. Ох, яка я непостійна дівчина. 
- Ваша честь, чи як вас там, не треба мене нікому віддавати. Якщо вже я не можу повернутись додому, то просто відправте мене у якесь віддалене місце і я там житиму ні з ким не взаємодіючи. Смертна кара лише за те, що я випадково опинилась у вашому світі якось занадто. 
- Мовчати!  Вирок вже винесено. А з тобою, Килиме ми ще поговоримо. Відведіть її на страту і закриємо цю справу. Нам є чим зайнятись.
- Та хто ви такі?! - закричала я. - Що ви собі дозволяєте?! Відпустіть мене! - пручалась я поки мене відв'язували від стільця і тягли у коридор. 
Килим пішов за нами. Я пручалась, махала ногами в спробі відбитися і втекти, але все було марно. 
Коли ми завернули за поворот мої вартові якось дивно здригнулись і попадали обіруч мене. Я різко розвернулась. Переді мною стояв Килим з палким поглядом і посміхався лячною посмішкою. 
- Я ж казав, що ти моя. - говорив він повільно наближаючись. - Ти не уявляєш скільки часу в мене пішло, щоб затягнути тебе в мій світ. Як тільки я побачив тебе на зчитувачі мультиверсуму, зрозумів, що ми створені одне для одного. І нарешті ти поряд.
Він впритул наблизився до мене, а я вперлася спиною у стіну коридору. 
- Я тебе кохаю, і ми завжди будемо разом. Я врятував тебе. Ти мені винна.
- Судячи з твоїх слів, я тут через тебе, тож і боргу перед тобою у мене немає. Якщо ти мене затягнув сюди, то і витягнути зможеш. Я хочу додому. Мені тут не місце.
- Ти тупа? Я не збираюсь тебе нікуди відправляти, навіть якби міг. Ти моя.
Він схопив мене за руку і потяг коридорами. Я намагалась противитись, але він, здавалось навіть сильніший за тих хлопців, що тягнули мене коридорами перед цим. Через кілька метрів йому набридло мене тягнути, він перекинув мене через плече і побіг далі. Але раптом зупинився.
- Тож ти все-таки прикидався, що божевільний? - заговорив Килим до когось. Шкода у мене на дупці очей не має. Цікаво з ким він розмовляє. Але за мить я почула голос співрозмовника Килима і перестала шкодувати.
- Та ваша контора у мене вже в печінках сидить. Мало того, що ви вбили попереднього мене, так і мені спокою не даєте, ще й дівчину занапастити намагаєтесь. Не добре. Віддай її мені. - сердито заговорив Василько.
А він що тут робить? Здивувалась я!
- Може тобі ще й копієчку дати? З чого ти вирішив, що я її віддам? - з насмішкою спитав Килим.
- Ну хоча б тому, що у мене є ось це. - знову пошкодувала, що на дупці не маю очей, але, мабуть, погрожувати він мав чимось суттєвим оскільки не побоявся прийти сюди. 
- Ти серйозно? Звідки у тебе така зброя? Вона в нашому світі заборонена і вся знищена. - зі страхом в голосі відповів Килим. У вашому можливо, а в моєму я її винахідник. Тож передай мені дівчину і йди геть поки є можливість.
Килим скинув мене з плеча і сердито глянув на Васька.
- Це ще не кінець. - потім подивився на мене. - А ти все одно будеш моєю! - розвернувся і пішов геть.
- А це ми ще побачимо - відповів Вася йому у спину, щось покрутив на довгій рушниці, що почала світитись жовтим світлом і вистрілив. 
З рушниці вилетів зелений промінь і влучив прямо в голову Килима. Той закричав і впав непритомний. 
- Ти вбив його?! - з острахом спитала я. - Ні, це промінь, що змінює суть речей чи людей. Про тебе він більше не згадає, і все, що в ньому було злого стане добрим.
- А хороше стане поганим. - зробила я логічний висновок 
- Ні, промінь діє лише на зло. Принаймні я сподіваюсь. На людях ще не доводилось його використовувати. А от з речами ця рушниця діє чарівно. Досі не вірю, що зміг таке придумати. Отакий я молодець, винайшов таку класну зброю. А тепер тікаймо, бо якось на диво безлюдно тут. Хоч би нам засідку не влаштували.
- Ну з такою чарівною зброєю тобі нема чого боятись. Хіба не так? 
- Завжди є чого боятись. Все може трапитись. Побігли.
У наступному коридорі з іншого кінця на нас йшли три велети. 
Васько різко зупинився. 
- Та чого ж ти, стріляй!
Він подивився на рушницю.
- Вона ще не перезарядилась, потрібно ще півтори хвилини для нового пострілу. А вони дістануться до нас швидше - сумно зазначив. - Ти вмієш битися? Я захопив твою сковорідку. - він усміхнувся і дістав з кишені дармовис у вигляді сковорідки. 
- Так побігли в іншу сторону? І ти щось переплутав, моя сковорідка була трохи більше. - здивувалась я, розглядаючи крихітку на його долоні. 
- Вихід з підземелля в тій стороні, тому, назад ми не побіжимо. Візьми сковорідку. Я налаштував її під тебе. У мене вдома ти нею непогано попрацювала.
- Якщо ти все бачив, чому вдома не допоміг? Там з ними впоратись було б легше. 
- Не міг я викрити себе.
- А зараз можеш?
- Тепер можу. Вирішив покинути цей всесвіт, тож вже байдуже. Ти зі мною?
- Покинути? Та я жити хочу. Мені ще рано покидати світ.
- Господи, я про переміщення в інший Всесвіт. Ти хоч і версія мене, але якась тугувата.
- Сам такий. Давай сюди свій дармовис. - вигукнула я ухиляючись від першого велетня, що до нас добіг. 
Варто було схопити дармовис як він почав збільшуватись і за 10 секунд у мене в руці опинилась повнорозмірна сковорідка. 
Васько пропустив удар від велетня, що був рази у два більший за мене і навіть вище за довгов'язого хлопця. Коли велет пішов на мене я запустила сковорідку в нього і побігла коридором туди, звідки ми прибігли. Сподіваюсь відведу велетнів від безтямного хлопця і дам йому час оклигати й привести у бойову готовність рушницю.