Розділ 1

Ранок не задався з самого початку. Ще коли я крізь сон почула дивний звук під вухом. Згодом прийшло усвідомлення, що це храп, а ще трохи пізніше зрозуміла, що храп не мій. 
Підскочивши на ліжку подивилась на джерело звуку. Переді мною лежав незнайомий хлопець і мирно виводив симфонії на свій лад. Боюсь таким храпом він всіх сусідів перебудить, а я не хотіла псувати образ пристойної дівчинки, яка навіть живучи самостійно не йде у відрив, а поводиться, як доросла. 
Я точно пам'ятала, що вчора лягала спати одна. І звички напиватись до безпам'ятства у мене не було. Отже, якийсь злочинець пробрався до мене у квартиру, і замість того щоб обнести її, роздягся (Господи, сподіваюсь не повністю), і завалився спати поряд зі мною. 
Почекайте, він ще й перестановку в моїй кімнаті зробив?! 
Звісно я давно вважала, що тій шафі краще в лівому кутку і місця менше займає, але сил переставити не вистачало, а вантажника викликати, це гроші платити, а як почала жити сама, то доводиться багато на чому економити. І схоже цей злочинець також вирішив, що шафі більше підійде той куток. Але це якесь божевілля. 
Подумала: невідомо, що йому в голову стукне коли він прокинеться, оскільки переставити меблі йому розуму вистачило, я побігла на кухню знайти щось для захисту. 
По дорозі відмітила, що рука "майстра" не оминула увагою не лише мою шафу, а й багато іншого попереставляла у квартирі. Ух, хай тільки прокинеться, я йому поясню в яку ціну банани! 
Захищатись ножами мені було страшно, це його кров, крики, моя безтямність, бо з дитинства боюсь крові. Тож озброївшись менш травматичною, але не менш небезпечною сковорідкою, я повернулась в кімнату. 
Хлопець так само вихрапував якісь тільки йому відомі мелодії, але вже перевернувшись на спину. Тепер я змогла побачити його обличчя. Щось всередині мене тіпнулось, і з'явилось дивне почуття якоїсь прив'язаності. Ніби цю людину я знала все життя, хоча бачила вперше. Він мені невимовно когось нагадував, але кого - гадки не мала. 
Довго стояти й роздивлятись його не було часу. Треба з'ясувати навіщо він до мене заперся ще й перестановку зробив, але робити це напівроздягненою у самому спідньому було недоречно, тож поклавши сковорідку на підвіконня я відкрила дверцята шафи. 
Овва, це що таке?! Очманіла я витягуючи з надр шафи чоловічу футболку в перемішку з чоловічими штанами, трусами, шкарпетками. Варто було потягнути одну річ, як на мене, вивалився весь вміст шафи. Отакої, ну тепер я у всеозброєнні, у випадку чого, зможу сховатись в це гніздо, що сформувалось навколо мене. 
До мене ще так жоден чоловік не переїздив. До знайомства, під покровом ночі поки я сплю. І куди він мої речі запроторив?! Гаразд, розберусь з цим пізніше. А поки одягнусь в оцю блакитну футболку. Враховуючи розміри хлопця, що зайняв собою все моє ліжко ще й ноги звисають, думаю його футболка зійде за сукню. 
Поки я вовтузилась натягуючи на себе новопоцуплену з чужого плеча сукню-футболку (ну а що, йому можна переїздити до мене не спитавши мене і ховати мої речі без дозволу, то і мені можна його речі брати, ми ж тепер, як сім'я, а якщо серйозно, то поверну йому його одяг, як він поверне мій), і вилазила з мого затишного гніздечка хлопець вирішив прокинутись оповістивши про це всіх: раптово виниклою тишею. Я ледь не впустила від здивування сковорідку, яку саме зараз тягнула з підвіконня, але зібравшись з духом грізно уставилась на нового співмешканця і виставила вперед свою грізну зброю. Хлопець нарешті розліпив повіки та за мить побачив мене. 
- Т-ти навіщо заліз до мене в хату? -  з тремтінням в голосі спитала я. 
Хлопець втупився у мене своїми великими блакитними очима. Чи краще сказати моїми очима. Мені здалося на мить, що я дивлюсь у криве дзеркало яке відображає мене, але у вигляді чоловіка. Схоже, хлопець відчув щось подібне, тому що розглядав мене відкривши рота, навіть кілька разів замружився, ущипнув себе і поплескав по щоках. Здається, це йому не допомогло, бо він продовжив дивитись на мене, як баран на нові ворота.
Я знову проявила ініціативу в нашому знайомстві. Підтюпцем наблизилась тримаючи перед собою сковорідку, хоча вона вже почала відтягувати руки, і ткнувши хлопця в плече пропищала.
- Ану відповідай, інакше поліцію викличу!
Хм, цікаво, а чого ця геніальна думка не прийшла до мене раніше? Де мій телефон? Ну що це таке?! Він і мій телефон сховав? Хоча ось чийсь телефон на столі лежить, щоправда, не мій, але може зможу викликати когось. Екстрені номери здається і з заблокованого телефона набираються. 
- Мамооооо!!! - протяжно крикнув хлопець дивлячись на мене в упор.
- Я не твоя мама. - він точно божевільний. Моя підозра тепер підтвердилася. - Я занадто молода, щоб бути чиєюсь мамою, мені двадцять лише недавно виповнилося. - запевнила його.- Хоча в сучасному світі всіляке можливо, але ти десь мій ровесник, яка я тобі мама?
- Ти якась дивна повія. - заговорив хлопець після довгої паузи під час якої уважно розглядав мене. - Навіщо мама тебе найняла? Я ж пообіцяв їй що скоро з'їду від неї. Хоча... щоб мама найняла повію? Це нонсенс. Вона б скоріше б підлаштувала зустріч з якоюсь порядною донькою однієї з безлічі її подруг. І чому ти кажеш, що це твоя хата? Тут я ... - на мить хлопець завмер і пильно подивився мені за спину. А потім продовжив. - Тут я живу. І краще б тобі пояснити, що ти тут робиш. 
Я обернулась у напрямку його погляду. Вікно як вікно, завжди таким було. Але тут погляд впав на підвіконня на якому було червоним вишкрябано "Васько".
Я хоч і називала себе іноді Васько заради розваги, але ніколи це не писала на підвіконні, та й воліла, щоб мене звали Івася, а не Василина чи тим більше Васько. Щось мені це все вже зовсім не подобається.
- Що ти верзеш? Ти навіщо заліз в мою квартиру і завалився в моє ліжко? Ти безхатько чи злочинець? Відповідай! - і погрозливо махнула сковорідкою біля його обличчя.
- Маааам! - знову крикнув хлопець.
Почулись кроки в паралельній кімнаті. Відтоді як моя мама переїхала до свого нового кавалера, я в цій квартирі жила сама. Тож виходить хлопець на справу з собою ще когось притягнув? Можливо даремно я не взяла ножа. Чи впораюсь сама з двома? У другого ще й прізвисько страшне, "Мама", хто може ховатись за таким придомком?
Ручка дверей почала опускатись. Я з жахом відскочила до підвіконня з написом "Васько". Цей злочинець навіть підвіконня не пожалів. А чи пожаліє мене? Що робити? Я почала метушитись як у кімнату увійшла "Мама". Це була моя мама! Схоже, вона чомусь зайшла додому поки я спала. Може це вона притягла цього хлопця і вони змовились мене розіграти? Я кинулась до своєї мами у спробі її обійняти, але вона здивовано відсахнулась від мене.
- Синку, хто це і чого вона до мене лізе? Ти так вирішив познайомити мене зі своєю обраницею? Хоч би одяглись перш ніж мене кликати.
- А хіба це не ти її мені підсунула? - здивувався хлопець.
- Мамо, я одягнена, це він чомусь голий. І що за синку? Це я, твоя донька Івася. Ви вирішили мене розіграти? - звернулась я до жінки, яка виглядала зовсім, як моя мама, але удавала, що мене не знає.
Жінка окинула мене прискіпливим поглядом, потім ніби вирішивши щось для себе повернулась до хлопця. 
- Сину, якщо ти зібрався одружитись з цією божевільною, то тільки через мій труп, так і знай. Не вистачало мені онуків з відхиленнями. Ти диви на нього, сидить у матері на шиї, ще і якусь пришелепкувату хоче на мене повісити.
- Я не пришелепкувата - обурилась я.
- Вона не моя дівчина! Я взагалі не знаю хто це. І я у тебе на шиї не сиджу. Я заробляю більше ніж ти за весь рік! 
- Овва, ти подивись на нього, заробляє він. Щось я цих грошей не бачила і якщо ти такий багатенький, чому досі не з'їхав і живеш моїм коштом?! Сидить у своїх комп'ютерах зранку до вечора не допомагає матері, жере як слон, та ще й гаркає на матір. Виховала собі на старість втіху. - голосила жінка геть так само як і моя мама завжди. І вона ще стверджує, що не моя мама. Та, що взагалі діється?! Ніби я в якійсь паралельній реальності.