Епілог Серпень 2019

   Червонобокі яблука рум’яніли на деревах, від спілих слив хилилося гілля… Останній місяць літа, але вже приємно пахне осінню… Веселі дитячі крики та сміх наповнювали усе навколо. Ростик та Влад гралися з дітьми, а їхні батьки розмовляли з бабусею та дідусем. Стареньким вже минуло дев’яносто, але вони були ще досить енергійними на свій поважний вік.

   Олена та Роман й надалі лікують та рятують людські життя. Вони вже звикли до спокійного Золочева й з радістю, як сьогодні, приймають гостей.

   Юра вийшов на пенсію і приватно веде бухгалтерію у декількох маленьких фірмах. Надія отримала підвищення й стала директором школи. Добрий педагог та вправний організатор, вона просто жила школою й не мислила себе без неї. Адже вчитель – це її покликання.

  Василь Марчак розширив свій бізнес й окрім поставки будівельних матеріалів, ще займається виробництвом меблів, справи йшли добре і Катерина тепер допомагає йому з веденням документації. Марчаки, старші Кульчицькі та Артимовські стали однією великою родиною. Усі свята та визначні події вони проводять разом.

   Ліда знову була у дикретній відпустці й вкладала спати свою Христинку. Минулого року, вона народила донечку. Ростика аж розпирало від гордості й щастя, адже він завжди хотів мати велику сім’ю.

   Не зважаючи на усі проблеми та перепитії, хлопці й надалі працюють разом на їхній фірмі й активно займаються волонтерством, адже війна продовжується й забирає людські життя…

   Настя та Артем також чекають на поповнення в сім’ї. Вони тепер часто зустрічаються з Артуром. Після смерті бабусі та дідуся він з сім’єю повернувся  до Тернополя і вчителює в місцевій школі.

   Аня сиділа на веранді й спостерігала, як Влад в саді гойдає на гойдалці маленьку Софійку, копію свого татка. Таке ж темне волосся та карі очі. Немов дзвіночок, лунав її веселий сміх, розносячись по усьому саду.

   Щаслива усмішка не сходила з її обличчя. У неї є все - здорові та живі батьки, велика родина, вірні друзі, улюблена робота та саме головне – її сім’я: коханий та люблячий чоловік, який щоденно робить життя насиченим приємними моментами та враженнями. Їхні діти, без яких вони не уявляють свого життя… Донечка Софійка –  промінчик щастя, сповнений невичерпною енергією та позитивом та синочок Олежик, який ще зовсім маленький, мирно спить у мами на руках.

   В країні продовжується війна, загинули вже тисячі й гинуть знову кожного дня, а політики й надалі займаються корупцією та популізмом. Багато людей зневірилося й подалося світ за очі шукати щастя в інших державах. Та Анна знала, що все неодмінно зміниться тому, що не може бути завжди погано. Після темної ночі завжди настає світлий день, після холодної зими обов’язково прийде весна та тепле літо… Вона вірила, що  й на Україну чекають зміни на краще, неначе квітка розквітає навесні, так і розквітне наша держава й настане мир на нашій благодатній землі.

   Анна поглянула на сина,  руде волоссячко вибилось з-під шапочки, а дрібні веснянки вкривають маленький носик. «Діти – це головне,  - подумала вона, - основа основ, заради них варто жити, творити та змінювати майбутнє на краще…»

   Р.S. Події даної історії вигадані автором і не мали місця в реальному житті.

Присвячується моєму синочку Любомиру. Твоє народження надихнуло мене до написання цієї книги.

    Ось і завершилась друга моя книга… Історія про чоловічу дружбу та справжнє кохання. В творі я трішки зачепила важкі історичні події нашої країни, оскільки вважаю, що про цей смуток та біль не можна забувати та прощати… Надіюсь вам було цікаво поринути в життя героїв та перейнятися їхньою долею.

   Почуття смутку та радості змішалися в мені… Сумно, тому, що кінець історії, а родію, бо попереду стільки планів та задумів, тож готуйтеся до новинок ;)

ПОДЯКИ

ДЯКУЮ усім читачам за час присвячений моїм книгам та вашу активність.

ДЯКУЮ рідним, близьким та друзям за те, що ви поруч та читаєте мої книги.

ДЯКУЮ авторам літнецівцям за підримку та критику.

ДЯКУЮ Оленці Качинській, твої коментарі завжди підносять настрій, навіть у погану погоду.

ДЯКУЮ мамі за прочитання та корегування моїх творів, і просто за те, що ти в мене є.

ОСОБЛИВА ПОДЯКА чоловікові та дітям за підтримку, розуміння і життя, сповнене радості та щастя.

ДЯКУЮ усім за зірочки, коментарі та за те, що надихаєте на нові взершення.

      Я не прощаюся з вами, а кажу лиш до скорих зутрічей!!!

   p.s. Велике прохання до всіх, кому подобається моя творчість підписуватись на автора, ставити зірочки, додавати книгу у свою бібліотеку та не соромитись писати коментарі до книги. Для вас це не надто важко, а для мене приємно, плюс це піднімає рейтинг книги :)

    Люблю вас, мої дорогенькі та ціную!!!

    Ваша Оксана ;)